Розділ 6

У залі для глядачів піднявся гомін. Інспектор що, вирішив особисто перевірити кожного, хто виходить? Інакше навіщо було зачиняти одну половину дверей? Ще й стоїть усміхається.

Люди поволі вставали зі своїх місць і неквапливо прямували до виходу, обмінюючись здивованими коментарями, зникаючи у дверях по одному. Тільки я підозрювала, чому інквізитор там стовбичить, мов пень серед сосен. Він, напевно, відчув мою силу, яку я навіть не встигла використати. Невже і він настільки ж сильний? Чи, можливо, його браслет якимось чином пов'язаний з його даром і здатний вловлювати ознаки магії?

Тітка, звісно, теж зрозуміла, чому перевіряльник не поспішає покидати залу. Ну і нехай стоїть, тепер я не повторю цієї помилки й міцно триматиму свої захисні щити. Інквізитор, навіть якби дуже захотів, не зміг би одразу визначити, чию саме силу він відчув, лише в якому напрямку була та відьма, яку він шукав. Цікаво, якби не блискавка Валеріени, чи спробував би він визначити, хто має найбільший дар в академії?

А може, я просто перебільшую, і він нічого подібного не відчув? Я ж відкрилася лише на кілька секунд, не більше. Можливо, він просто розгубився. Можу посперечатися, що не щодня жінки Лиходієву такі палкі вітання надсилають, як наша бібліотекарка. А стоїть він біля дверей, щоб можна було краще розглянути кожного, хто залишає зал. Хоча, навіщо йому це знадобилося, незрозуміло.

Інквізитор, здається, розкошував у своєму становищі. Ще і посміхався задоволено, ніби всі козирі вже в його руках. Ну-ну, нехай повеселиться. Не на ту напав, дорогий контролер!

Я повільно пробиралася крізь натовп студентів і колег, обережно змінюючи щільність захисної оболонки навколо себе. Армін уже показав, що він не такий простий, як здається, тому недооцінювати його не варто.

Працівники академії давно переконані, що я справжня слабачка, тому ставляться до мене з відвертою зневагою. Хоча вже звикли до того, що протеже ректора, самої Верховної відьми, працює поруч із ними, такими видатними та унікальними.

Але інквізитор, на мою думку, може запідозрити, що все не так, як здається на перший погляд. Адже зовсім нікчемна відьма не протрималася б стільки часу серед обдарованих. Тому зараз я намагаюся непомітно змінити структуру щита, і коли проходитиму повз Лиходієва, він не повинен нічого запідозрити. Просто звичайна відьма із середніми здібностями, яких багато.

Отак, підбадьорюючи та заспокоюючи себе, я підійшла до "пропускного пункту". Зробила крок у двері й, на свою голову, глянула на інквізитора. Неймовірно! Зблизька він був ще красивішим! Армін зустрівся зі мною поглядом, і наші очі зіткнулися. Мої, яскраві й зелені, справжні відьомські, і його темно-карі, майже чорні й щось у мене всередині обірвалося.

Його погляд... він пронизував наскрізь, як рентген, ніби проникаючи крізь мою ретельно вибудовану маску. Я відчула, як по спині пробіг холодний струмок, змушуючи забути про всі розрахунки та обережність. У його очах, глибоких, як нічне небо, я побачила... здивування і нерозуміння? Було в цьому погляді щось більше, ніж просто оцінка моїх магічних здібностей.

Серце забилося швидше. Я начепила на обличчя байдужий вираз, намагаючись приховати хвилювання, але, на жаль, відчула, як рум'янець заливає щоки. Що ж зі мною таке? Чи всі, хто проходив повз інквізитора, відчували те саме?

Лиходієв, не відводячи погляду, трохи нахилив голову, ніби вивчаючи мене. Я, що звикла до зневажливих поглядів мешканців академії, відчула дивне хвилювання, поєднання страху і... потягу?
Ні, це немислимо! Інквізитор, найнебезпечніша людина, і я не повинна виявляти до нього навіть найменшого інтересу. Тим паче він чітко дав зрозуміти всім у залі, що вважаєвідьом просто повіями.

Я швидко пройшла повз, намагаючись не дивитися на нього, але шкірою відчувала його погляд, що супроводжував мене. Не знаю, що це було, але впевнена, що Лиходієв нічого підозрілого не помітив. Одна зустріч, один погляд, і я дуже сподіваюся, що більше ми не перетнемося. Я не хочу, щоб він мені сподобався, до цього я не готова.

Інквізитори — це особлива каста людей, які вважають себе вищими за інших, тому і свого лідера вони називають "Вищий". Позбавлення дару — це ще не найгірше, на що вони здатні, і я переконалася в цьому особисто.

У моєму рідному місті Костянтинові було лише три відьми: моя мама, я та моя подруга Христина. І ще, у нашому містечку теж був інквізитор. Один. Вищий інквізитор у місті, де мешкають лише три відьми...

Звісно, він був незадоволений таким станом справ. Але щоб отримати підвищення, йому потрібно було якось виділитися або стати героєм. Тож він намагався знайти найменше порушення та суворо покарати винного, щоб усім стало зрозуміло, що він працює старанно і невтомно, як то кажуть.

Його мішенню стала Христина. Він майже щодня приходив до неї додому, щось рознюхував, провокував, висував безглузді звинувачення. Якщо у когось собака виє — винна Христина, якщо раптово засохла яблуня — теж вона. І ще багато чого. Така напруга була нестерпною, і одного вечора вона не витримала: плюнула йому прямо в обличчя. Коли він спробував її схопити, вдарила його мітлою по плечу, аж та зламалася.

Виштовхнувши розлюченого інквізитора з квартири, який не чекав такої спритності від зацькованої відьми, вона швиденько замкнула двері. Поки він намагався вибити їх, вона, з переляку, наклала на нього прокляття, яке змушувало його негайно відвідати певне місце, куди навіть цар пішки ходить.

Через пів години Христя вже була у мене і ми піднялись на дах нашої п'ятиповерхівки. Там у мене була таємна комірка з рідкісними травами й мінералами, про яку, як я тоді вважала, ніхто не знав. Я залишила свою кішку у дворі, щоб вона пильнувала, а смарагдова змія, фамільяр подруги, була з нами.

До самої ночі нічого підозрілого не відбувалося. Це було дивно, адже інквізитор уже давно мав би позбутися прокляття і гасати містом прагнучи помсти. Але все було тихо.