Розділ 2. Осіннє загострення

— Еріко, ти не зайнята? — в кабінет психологині департаменту поліції Гранд-Форксу просунулась голова молодшого детектива Коліна Сміта.

Сам Колін лишався в коридорі, притупуючи ногою чи то від хвилювання, чи то від нетерпіння. Усім своїм виглядом він ніби підкреслював терміновість справи, яка його сюди привела, і водночас не бажання турбувати Еріку Мур.

— Вже ні, — вона відклала папери, які вивчала, і жестом запросила Коліна всередину. — Але схоже ти зараз знайдеш мені заняття, чи не так?

— Ну, не запросити ж тебе на вечерю я сюди зайшов, — Колін просочився у двері, тримаючи в руках чималу коробку з архівною печаттю, присипану пилом і зім’яту з одного боку. — І це явно не подарунок, щоб ти знала.

— Так, не схоже на подарунок,— коли коробка опинилася на столі, зазначила Еріка, підвівшись зі свого крісла. — І що це за справа про масове вбивство динозаврів, Коліне?

— Директор Браун змусив нас переглянути деякі старі справи. Уявлення не маю, нащо, — поспіхом повідомив Сміт. — Але ось тобі твоя частина роботи.

— І яким же боком психолог-криміналіст до справи… — Еріка змахнула пилюку і прочитала напис на кришці коробки, — …справи Тревіса Фола проти Джексона Малкольма? Ого, цікаво, цікаво… — вона гмикнула, зазираючи Колінові в очі. — Того самого Джексона Малкольма?

Сміт розвів руками.

— Занєш ще одного Джексона Малкольма, котрий може довести до сказу велике можновладське цабе? — гиготнув Колін. — Коротше, цей Тревіс Фол вчетверте подає апеляцію про перегляд справи і вимагає компенсації і відсторонення боса. Директор попросив, аби ти поглянула неупередженим поглядом, тому що ця епопея триває роками і вже як слід дістала усіх. Крім, власне, боса, який регоче щоразу, коли йому приходить виклик до суду.

— Як цікаво, — відкриваючи коробку, промугикала Еріка. — Ну, добре, погляну неупередженим поглядом, що там такого в цій справі. — Вона завмерла над відкритою коробкою з купою паперових тек і хитро примружилась. — Думаєш, містер Фол спіймав гіперфокус на нашому Малкольмові?

— Якщо так, то ми зможемо пришити йому переслідування, — підморгнув Колін. — І потім роками підколювати боса тим фактом, що він має такого відданого фаната.

— Я би сказала, фанатика, — зітхнула Еріка. — Все, геть з мого кабінету, я буду працювати!

— Слухаю і корюся, — єхидно вишкірився Колін і швидко вийшов з кабінету Еріки, махнувши їй на прощання рукою.

— Добре, містере Фол, — сама до себе пробурмотіла Еріка, витягуючи з коробки теки з матеріалами. — Давайте подивимося, чим же вам так насолив Джексон, що ви спати не можете… Ого, майже шість років! Так, містере Фол, зачепив він вас за живе… Ну, гаразд, розкажіть психологу усе, що відчуваєте, а я, зі свого боку, спробую допомогти… Але не вам, не вам…

***

— Детективе, послухайте мене, — немолодий вже лікар співчутливо схилив голову до плеча, дивлячись в очі Джексона Малкольма відкритим і спокійним поглядом впевненої у своїх знаннях людини. — Я розумію ваше прагнення якнайшвидше повернутися до роботи, але й ви зрозумійте мене, гаразд? У вас прострелений плечовий суглоб, функції якого до кінця не відновилися. Це диво, що нам не довелося проводити протезування. Ваш організм…

— …дуже хоче на роботу! — перебив лікаря Малкольм і посміхнувся. — Докторе Майн, я все розуію, правда. Але мені нудно! Смертельно нудно просто сидіти вдома, їздити на фізіотерапію і відпочивати. Я втомився від відпочинку, мені терміново потрібно…

— …закінчити крус реабілітації, — тою ж монетою відплатив йому лікар і зітхнув. — У вас рука не піднімається вгору до кінця. 

— Підіймається! — вперто заперечив Малкольм і рішуче підняв руку вгору, скривившись від болю, що вже звично вп'явся йому в суглоб.

— Що й слід було довести, — гмикнув доктор Майн. — Давайте так: фізіотерапія в нас ще скільки за планом? Два тижні? От ці два тижні я вас ще тримаю, а потім відпущу, але! — він підняв вказівний палець вгору, ніби для того, аби підкреслити вагомість своїх слів. — Лише у випадку, якщо ви, детективе, не пропустите жодного прийому у фізіотерапевта, і, головне, якщо ви не будете виносити мозок моєму бідолашному колезі!

— Взагалі-то на прийом я приходжу без пістолета, — вишкірився Малкольм. — Як я можу винести йому мозок?

— Повільно, з насолодою і зі знанням справи, — зітхнув лікар. — То ми домовилися? Слухняно виконуйте всі вказівки, і я відпущу вас на свободу, назад в департамент поліції.

— Добре, не ображатиму я вашого костоправа, обіцяю, — зітхнув Малкольм. — І вправи виконуватиму…

— Не капризуйте, — посміхнувс лікар. — І, можливо, я відпущу вас наступного тижня в тир.

Малкольм  кивнув, не бажаючи зізнаватися, що вже двічі ходив постріляти і навіть практикувався в метанні ножа. Щоправда, безуспішно — інакше би він продемонстрував цю навичку просто в кабінеті, аби виклянчити дозвіл повернутися до роботи. Без дозволу від лікаря він цього робити не хотів. Ризик того, що Еріка розповість, хто саме пустив в нього кулю, висів над ним Дамокловим мечем.

— Домовилися, — зітхнув Малкольм і підвівся зі стільця. — Ви садист, ви ж в курсі?

— А ви впертюх, детективе. Але тим цікавіше, — не залишився в боргу доктор Майн. — Чекаю вас наступного тижня!

Малкольм вийшов з кабінету. Настрій його був зіпсованим, а плече глухо нило, ніби мстилося за те, що детектив надто поспішав навантажувати його. А, можливо, як і попереджав директор департаменту поліції, суглоб викручувало перед зміною погоди… Хай там як, але в детектива був паскудний настрій і не надто гарне самопочуття, яке поглибило повідомлення від Коліна Сміта, що прийшло йому на телефон.

“Босе, у Фола осіннє загострення. Чекай на повістку. Ми прикриємо”