ЧАСТИНА 2-2. Рим, Пенсильванія

Відбувалося щось дивне. Переді мною точно не був привид — я не відчувала ні примарної пастки, ні холоду. Маніяк? Божевільний вбивця? Але чому всі довкола сплять? Чому за вікном так темно?

— Дев'ять, десять, ти не проснешся! — вискалився водій. — Хто не сховався, я не винен.

Я заплющила очі й зіщулилася в очікуванні смертельного удару. 

— Та прокинься ж ти, кретинко! — зарепетував над вухом знайомий голос.

 Фантом? Я наважилася розплющити одне око.

— Здійснилися мої фантазії! Ти бачиш мене у снах! Не минуло й трьох років.

— Розмріявся, дурню, — буркнула я, відразу схаменувшись і відскакуючи назад.

Чокнутий водій зупинився й подивився на мене з деяким подивом. Мабуть вирішив, що моя репліка адресована йому.

Я раптом збадьорилася. Ну вже ні, так просто не дамся. Принаймні подряпаю його мерзенну фізіономію, а якщо пощастить, то зламаю пару кісток. Кинувши швидкий погляд убік, я побачила несподіваний дарунок долі — дівчину з милицею. 

— Картер! Ти оглухла, чи що? Морським бризом вушка надуло? Прокинься, кажу!

Я тільки плечем смикнула — не можна мені зараз відволікатися ні на галюцинації, ні на справжнього Фантома.

— Знову мене ігноруєш? Яка ж ти невдячна погань, Картер! Я вкотре рятую тобі життя, а ти…

Я не дослухала. Чарлі розчепірив пальці і рушив на мене. Від іскор подекуди затліла обивка сидінь. Я з криком кинулася в контратаку, виставивши перед собою милицю. Водій вдарив блискавкою у відповідь, але запізнився. Я потрапила йому точно в груди, і громовиця пішла в стелю. Під зеленим светром пролунав хрускіт, збоченець заревів, не втримав рівноваги і впав горілиць.

Я з розмаху поцілила милицею у вікно. Нічого не вийшло. Як же мені вирватися назовні… Водій хрипко розреготався, розмахуючи руками мов покаліченими бенгальськими вогнями.

 —  Та послухай мене, вперта дівко! Це сон!!!

Фантом закричав так реально, що я зупинилася на половині замаху.

Колись ми розслідували заплутану справу у школі святого Павла для дівчаток. Мешканки дортуару присягалися, що їх щоночі калічать чудовиська. Докази були очевидні: розпанахані руки, видерті прядки волосся, синці на обличчях. За описами переляканих зарюмсаних дівчат, монстри, що втілювали в собі їх найгірші жахи, виникали нізвідки й ганялися за ними до останнього. Батьки — в кого вони були — почали забирати дочок додому, зрештою в пансіоні зосталися самі сирітки. Школа опинилася на межі банкрутства, і директриса подзвонила нам, тоді ще нікому не відомому "Незламному п'ястуку", бо дорожчий варіант дозволити собі не могла.

Ми чергували кілька ночей поспіль — спочатку я з Аланом, потім Алан з Марком, потім ми втрьох — і не помітили жодної ознаки присутності примар. Сирітки збилися на одне ліжко й глипали звідти на нас переляканими очима, мов совенята. Ми по-пластунськи облазили кожну кімнату, та не виявили навіть завалящого артефакту. Але як тільки ми, знизавши плечима, вибачилися перед директрисою і безславно вирушили додому без гонорару, тієї ж ночі зойки підняли на ноги всю околицю.

Директриса знову послала за нами. Ми обшукали всю школу по другому колу з тим же результатом. Врятувала наше реноме і нашу кишеню Ава. Вона запропонувала директрисі не просто переночувати у дортуарі разом із дівчатками, а поспати з ними. Мені і Аві, хлопців директриса не пустила б до вихованок навіть в глухих свинцевих трусах.

Вночі… вночі за мною ганявся батько. Такий, яким я бачила його востаннє: з прохромленими вилами грудьми. Цими ж вилами він намагався дістати й мене, я демонструвала неймовірні кульбіти і, наперекір звичкам, верещала мов недорізане порося. Що снилося Аві, вона так і не розповіла, але таких зальодянілих очей кольору арктичного моря я в неї не бачила ні до, ні після. Врятувала нас директриса: вихлюпнула на мене й Аву повнісінький таз крижаної води для вмивання. Додому ми з'явилися мов дві мокрі гуски і виклали все як було.

Дивна подія спантеличила навіть всезнайка Марка. Він підняв на вуха всю свою бібліотечну братію. І це допомогло! З'ясувалося, що в дортуарі оселився Пісочний чоловік, який проникав у сни. Учениці думали, що прокинулися, а насправді Пісочник ганяв їх по лабіринтах жахливо реального сновидіння і живився страхом. Швидких способів викурити його не існувало, тож довелося нам попітніти. Спочатку ми самі оволоділи технікою усвідомлених сновидінь, а потім навчили сиріток. Ох і відтяглися ж вони! Обрушували на Пісочного чоловіка цунамі, які розносили його по всій планеті, вивергали вулкани, що топили пісчинки лавою, а найбільша вигадниця Пепіта вигадала й наснила Піскожерку! Вилетівши з клоаки Піскожерки змішаним з рідким послідом, Пісочник не витримав наруги й зник безслідно.

Отже, якщо припустити, що я дійсно сплю, то у своєму сні я — господиня. Я зосередилася на небі. Зараз день, отже, ясно. Хай згинуть похмурі хмари! Я уявила собі порив вітру, і тієї ж миті промінь сідаючого сонця блиснув над горизонтом, заливаючи темним золотом кукурудзяні поля.

— Сім та вісім — спати всім! Дев'ять, десять, ти не проснешся! 

Водій ступив уперед, цілячись мені в горло, але підлога перед ним здибилася горбом.

Це. Мій. Сон.

Поручень ожив, зірвався з кріплень і шпурнув Чарлі на порожні спарені сидіння, які негайно стиснулися. Водій сіпався, виривався, намагався пропалити оббивку, але крісла тримали його мертвою хваткою. Я урочисто підняла милицю. Вікна вилетіли з гучним брязкотом, впиваючись в тіло маніяка роєм скляних уламків.