ЧАСТИНА 1-5. Рим, Мен

Хлопець підняв ліхтарик і спрямував собі в обличчя знизу нагору.

— Бу! — сказав він і розреготався.

Я дивилася на чокер. Шкіра шиї біля нього ворушилася і розходилася. То був шов. Грубий шов суворою ниткою, що з'єднував шию та голову.

— Ти мертвий.

— Ще й як мертвий, — знову заіржав він.

Примарні хвилі накочували одна за одною, думати ставало все важче.

— Ти — Гордон Джозеф.

— Ось і познайомились. То що скажеш, Грейс? Уяви, ти втекла від єдиної у всьому світі людини, яка цінувала тебе. Думаєш, Макларен зрадів, коли повернувся додому і виявив, що його подарунок валяється в калюжі вчорашньої кави? Що він подумав, коли побачив браслет, га, Грейс? 

Я похитала головою. Звідки мені знати. Його не можна слухати. Він бреше, все бреше. Задурює мене, вичікуючи зручний момент, підбираючись ближче. Гордон Джозеф, похований серед пташиного заповідника, прийшов насититися. Я міцніше стиснула бур. Потрібно зрозуміти, чого він хоче. Спробувати з'ясувати, чому цей привид не знайшов спокою. Якщо я пообіцяю допомогти...

— Навіщо ти прийшов? Чого тобі треба? Розкажи, і я спробую…

— Грейс… — Гордон Джозеф закотив очі. — Кинь. Це ти сюди прийшла. Я — щось на кшталт послання. Іноді тим, — він невизначено кивнув назад, — стає нудно, і вони відкривають щілину. А тут усе склалося краще нікуди: ніч, самотнє дівчисько з діркою в душі та свята земля.

— Пташиний заповідник…

— Притулок. Древній притулок зневірених.

Я мимоволі озирнулася на піраміду, відразу схаменулася і зробила випад, цілячись буром, але Гордон Джозеф відсахнувся.

— Як нерозумно, Грейс… — протягнув він і раптом жбурнув мені в голову кролика. Я змахнула лівою рукою, ніби відбиваючи м'яч, і чудовисько насадилося на срібну виделку. Кролик дико заверещав, ударив задніми лапами, роздряпуючи мені передпліччя. Я відкинула звіра, і він забився в диких корчах, пронизливо ячачи.

— Яка ж ти погань, Грейс, — прошипів Гордон Джозеф. — Нищиш усіх, хто стає на твоєму шляху — привидів, Фантома, Снупі. А тепер ще й Макларена.

Я не хотіла, зовсім не хотіла його слухати. Піднявши бур вище, я знову зробила випад і знову промахнулася. Він ступив уперед, страшний шов на шиї розійшовся, шкіра стирчала лахміттям. Мене скувала примарна пастка. Я потяглася за сіллю, але рука рухалася повільно, надто повільно.

Гордон Джозеф уже нависав наді мною. У ніс ударив запах трупа, хімікатів та сирої землі. Я заплющила очі. Я ж не можу тут померти. Це безглуздо, так марно. Я ж не для того тікала сюди через половину світу, щоб здохнути у занедбаному парку. Я ж не…

Пролунав оглушливий постріл.

Гордон Джозеф метнувся вбік і зник.

Я осіла на землю.

Кролик кричав і кричав. З-за дерев з'явився промінь світла, занишпорив по галявині. Втикана пірамідами, що відкидали гострі тіні, та здавалася роззявленою акулячою пащею. Коло світла вперлося в замасковане під кролика чудовисько. Пролунав другий постріл. Кролик завмер.

Світло ліхтаря кілька секунд підсвічувало грудку білої вовни, вимазану брудом і травою. Добре начищена срібна виделка тьмяно виблискувала. Жовте коло ривком зірвалося з місця й засліпило мене. Я закрила обличчя лівою рукою і виставила вперед бур. Розумію, що це виглядало нікчемно. Але мені хотілося показати: просто так я не дамся.

— Я ж казав тобі йти додому, — гаркнув мій рятівник, опустив ліхтарик і пішов до мене, підсвічуючи дорогу. Я зауважила, що пірамідки він акуратно переступав.

Підійшовши впритул, чоловік посвітив ліхтариком на себе. Я оторопіла: мене врятував охоронець із супермаркету.

— Вставай,  — простяг мені руку.

Я підвелася. Охоронець оглядався на всі боки, присвічуючи ліхтариком.

— Марш за мною.

— А…

— Ша! Тихо за мною.

Охоронець повернувся і направився до дерев. Рухався він граціозно й практично безшумно, вкрай нетипово для літнього чоловіка з неабияким черевцем. Я підібрала свій ліхтарик, висмикнула з кролика виделку і пішла слідом, щохвилини оглядаючись. З-за дерев примарилися жовтогарячі очі, я судомно втягла повітря. Охоронець відразу зупинився.

— Що?

Я вказала підборіддям на дерева.

— Не вдивляйся і не дослухайся. Не дивися туди! — підвищив голос і, взявши мене за підборіддя, повернув до себе. — Просто йди за мною.