ВСТУП-2. СІЕТЛ

Всю ніч я не змикала очей: свердлила поглядом кулю. Однак Фантом ознак життя не подавав, вибачте за поганий каламбур. Під ранок я провалилася у важкий сон і проспала сніданок. Продерши очі годині об одинадцятій, я вмилася, перевдяглася і спустилася вниз. Макларена вдома не було. На столі залишилися чашка з недопитим чаєм та надкушена булка з корицею. Поруч красувалася записка, накидана стрімким почерком Алана: “Буду пізно, на вечерю не чекай. А. М.” Я шпурнула чашку в мийку, розвернулася і вирушила вештатися Сіетлом. Залишатися вдома було нестерпно.

Повернулася я вже в сутінках, на ходу дожовуючи хот дог. Ну не старатися ж на кухні заради себе самої. Квартира зустріла мене темними вікнами. Я зачинила двері, пітьмом пройшла до своєї кімнати і…

— Драстуйте вам.

Я підстрибнула.

— Фантоме! Кінчай мене лякати!

— А то що?

Я осіклася й махнула рукою. Справді, а то що? Срібною стружкою його засиплю? А сенс?

— У мене сюрприз! — заявив дух. — Розвертайся і гайда.

— Ніч надворі.

— І що? Вашими молитвами , — він гидливо сплюнув, — все місто вичищене від нашого брата. А якщо де якась шушваль і лишилася, то ховається по помийкам. Ходімо. Кулю тільки захопи, я тепер хоч і сам по собі, але з нею легше матеріалізуватися.

Я завагалася. Та й справді, що зі мною станеться? Про всяк випадок кинула в кишеню пакет солі, акуратно поклала кришталеву кулю в рюкзак і спустилася у двір. Дух уже нетерпляче коливався на сходах. Не чекаючи, поки я зачиню двері, він поплив вулицею. Я квапливо попрямувала слідом.

Фантом йшов знайомою дорогою до центру Сіетла. Людей на вулицях зустрічалося зовсім мало: не так просто за рік поміняти звички, що формувалися добре десятиліття. Я йшла і ніяк не могла придумати, що за сюрприз на мене чекає. Скоро попереду забовваніла похмура будівля Поліції Потойбіччя. Дух завмер і зачекав, поки я його наздожену.

— Далі не піду, — заявив він, — не збираюся потикатися близько до цього гадюшника.

— А що мені робити?

— Бачиш, он там вітрина кав'ярні?

— Ну.

— Не нукай, якщо я жеребець, то лише в переносному значенні. Зазирни.

Я знизала плечима й підійшла до вітрини. Вікно було прорубане високо, я зі своїми півтора метрами зросту не могла зазирнути всередину. Довелося лізти, на щастя, стіни були складені з нетесаного каменю. Заплативши всього лише однією подряпиною (нога зісковзнула, треба було нові кросівки взути, міг би і попередити, гад), я вчепилася за підвіконня, підтяглася і лягла на нього животом.

Пару секунд очі пристосовувалися до теплого світла, що лилося зсередини. В кав'ярні за столом сиділо двоє. Серце моє провалилося в живіт. Макларен розмовляв із незнайомою брюнеткою.

На столі впереміш лежали зразки стрічок пастельних квітів, бутоньєрки та купа кольорових брошур. Дівчина щось показувала Макларену, той кивав, усміхався і була сама чарівність. Я так вчепилася в підвіконня, що аж нігті занили. Що відбувається? Мружачись, я намагалася розглянути зображення в журналах. І тут… тут сталося найстрашніше. Алан дістав з кишені невелику коробочку, відкрив і простяг дівчині. Та зазирнула всередину, засяяла й дрібно закивала. Макларен повернув руку. Світло блиснуло на сапфірі, що вінчав тонке кільце. Руки самі розтиснулися, і я стрімголов звалилася вниз.

Півхвилини я лежала, скорчившись, на землі, а потім схопилася і кинулась бігти.

***

Я злетіла сходами й кинулася на ліжко. Мені хотілося плакати, кричати, битися. У вухах важко стугоніла кров. Це було зовсім не схоже на Грейс Картер. Але я і не була колишньою Грейс. Давайте будемо відвертими. Я подорослішала, закохалася... і мені вперше розбили серце.

— Я тебе розумію, подруго. Паскудно, коли хлопець виявляється гівнюком, — пролунало ззаду. — А я ж казав, тримайся мене. Ми команда, і я не підведу.

Я з зусиллям проковтнула клубок у горлі й сіла. Напівпрозорий силует Фантома, ледь помітний у темряві, мерехтів поруч.

— Краще відразу зрозуміти, що тебе водять за носа, ніж втратити купу часу й врешті решт лишитися ні з чим, — продовжував дух. — Попереджений — значить озброєний. Гівнюк твій Макларен. Зовні галантний та ввічливий, а колупнеш — гнила душа.

Як мені не було боляче, вислуховувати гидоту про Алана я не збиралася.

— Замовкни!

— Оце так поворот! А де ж подяка? Я їй відкрив очі, а вона... Вперед, захищай свого боса. Дарма, що він тебе цінує не більше багна під ногами!

— Стули пельку!

— А то що? Давай, Грейс, влаштуй сеанс показового страждання. Поридай над своїм розбитим серцем. Може, тебе запросять подружкою нареченого.

У грудях щось вибухнуло. Я вихопила з рюкзака кулю і щосили запустила в кут. Скалки бризнули по стінах та підлозі. Дух розчинився в повітрі, і в кімнаті запанувала мертва тиша.

Ну а далі й розповідати нема чого. Я напхала рюкзак тим, що потрапило під руку, витягла з шухляди мізерні залишки заощаджень та документи і кинулася вниз. Поруч із кухнею я затрималася. Скільки ж чудових вечорів тут пройшло… Я пробігла поглядом по каракулях на скатертині і зупинилася на записці Алана. Серце стиснув нестерпний біль. Я акуратно розстебнула браслет, поклала поруч із недоїденою булочкою і вискочила за двері.