Всі, окрім нас.

Вимкни світло. Стрілок. Натисни курок. Вимкни до біса весь цей день! Посидимо в пітьмі. Без шипіння, шкварчання електронних приладів.  Безкінечними днями ревущих  свої діалоги. Посидимо на підлозі. На краю уяви. Запалимо свічки опівдні.  Каменем камінь  вдаряючи. На що нам ще вистачить розуму і фантазії? Дивись.
Стрілок. Сьогодні твоя мішень- Сонце. Цілься прямо в серце. Без роздумів. Стільки разів за день вмирати... Спалахувати, вибухати. І все не те. І все не так. Стукати в такт. Долонями.  Тиском  у скронях. В ліщатах затиснутий. В пошуку "так як потрібно". 
 Простріли цю стіну навиліт  іменем навпаки! Щоб читалося зовні. Тим, хто все ж зрозуміє. Що там, де вдосталь  повітря, немає чим дихати. 
Вщент порцеляну, на виставку меблі. Душу на барахолку. Застужену протягом. Часу нестримного. Хай буде так! Піднімаючи титул з місця, гідно зіграємо ролі. В пустій квартирі безнадійно шукаєш сховки. Від чистого серця. Вирізали.  Перекинувши жарти в сторону. Як золу на. Дорогу вирівнюючи. 
  Ти сказав - вірь! Я сміюсь в повний зріст! Ну, давай, не вагайся, стріляй!
   Жалів чи жАлив? Питання- жало осине. Змінює  маску обличчя. Холодним лезом  дощу  розсікаючи губи. Палач вже дістав  корзину з хустинкою для голови.  Каплі  знов оживуть,    впиваючись коренем  в грунт. 
  ВирАзно читай.  Це ж вирок! Вражаючий голос, що слухати вічність. А є лиш хвилина. Солодша за сон ранковий. Стрілок. Зіграємо в гру  на життя? Станцюємо в перший останній раз. Так. Прямо тут і зараз. Всі окрім нас. Завмерли. Тримаємо хвилю, поки є час.  Зупинятися може лише востаннє. 
  Всі окрім нас. Відчувають в пустелі спрагу.  Примножимо наше терпіння. В пісках з довговічною пам'яттю. Ускладнюючи звичне. Вистрілом прямо. Впритул. Розділяючи слово, щоб краще пере- Горить. І  нічим тут вкритися,  окрім своїх молитв. 
 Цілься! Плі! Стіна стояла, і довго ще простоїть. Перекидаючи тінь за плечі. 
Стрілок! Давай вже.  Тисни курок і вимкни до біса весь цей день...