НОА

« Не проростай в мені,

Я не твоя земля,

Тобі не вирости на спаленій душі,

І з кожним днем таких як я

 все більше в морі самоти»

— Розповісти про себе, це багато про що. Знаєш це й про зовнішнє, але і про внутрішнє. В мені завжди жевріла така надія, котра підіймала з колін у найважчі часи, дарувала крила над прірвою. — сором’язливий голос хлопця відлунням звучав у голові дівчини з чиїм поглядом він боявся зустрітися.

Його подорож розпочиналася саме тут. Перон, знайомий поїзд, чий стук відбивався гомоном у серці. Чи замислювалися ви куди всі так поспішають? Для чого купують квитки, пакують важкі валізи та стрімголов мчать до перону, де можливо почнеться їх краще, або гірше життя? У чому полягає сенс будь-якої подорожі? Це випробування чи шлях до себе майбутнього? І чи готова людина втратити себе заради майбутнього?

Темне волосся розвівалося в осінньому прохолодному вітрі, підкреслюючи втомлений, хворобливий вигляд хлопця. Його очі блукали у пошуку знайомої людини.

Перон був переповнений, метушливий, усі кудись поспішали. Галасливі дітки бігали колами та намагалися впіймати метелика. А він своїми тендітними, немов шовк, крилами змахував та підіймався у височінь, туди, де свобода змішується з вітром та сонцем. Де все буденне життя здається неважливим.  Де ти відчуваєш силу висоти, свободу, що спрямовує тебе у неймовірну подорож між реальністю та незвіданим.

— Здавалося, що колись моє життя втратить сенс, стане сірим каменем, котрий просто буде омивати течія. Я завжди хотів бути мрійником, та мої мрії здавалися неможливими. Хіба ж знав, що щастя ховається у тиші буденності, в обіймах близьких, у коханні. — вуста вивільняли істину, поки руки друкували черговий розділ особливої для хлопця книги.

Він почав писати, коли йому було 16 років. Біль, що межував з безумством всередині його душі, шукав шляхи вивільнення. Саме письмо та поезія стали втіленням свободи та можливості порятунку.

Ви колись втрачали людину, без якої життя здавалося порожнім, як келих без вина? Чи було у вас відчуття того, що бракне повітря, серце стискається, а думки з’їдають зсередини залишаючи лише оболонку?

Чи можна впоратися з болем, та подолати цю перешкоду не втративши себе? А якщо я вам скажу, що коли помирає кохана людина – частина вас помирає разом із нею. Чи готові ви почути цю правду? Чи вистачить душі та сил душевних, щоб боротися далі не зважаючи ні на що?

Колись ці думки кружляли у голові темноволосого хлопця немов зграя воронів, що намагалися вполювати свою жертву – і цією жертвою був він. Гострі, немов леза кігті впивалися у його тіло, залишаючи невимовно болючі рани. Знівечений, зламаний та все ж таки міцний, як той камінь, який омиває течія.

Що якщо камінь, це не просто камінь?! Чи закрадалася думка, що він загартований течією, стійкий, незламний, як людський дух. Що швидше зламається, душа людини, чи той малий, непомітний камінець, що невпинно омивається течією?

На ці питання відповіді не було, як і на багато інших питань що перехоплювали дух, змушували серце битися частіше.

Звук поїзда, що наближався по колії змусив хлопця виринути з глибини його роздумів.

Провідниця привітно усміхнулася. Її стомлений та щасливий погляд здавався чимось неймовірним у цьому похмурому середовищі, де сірий пил полонив людські душі.

— Ваші документи на проїзд та паспорт, будь ласка! — дзвінкий, бурхливий, як течія голос промовив з впевненістю та ніжністю водночас.

Хлопець простягнув своїми довгими пальцями документи, та після схвалення попрямував всередину поїзда.

Знайомі декорації, дерев’яні панелі, вікна, що були розміщені по довжині усього вагону та двері купе, що відчинялися настільки часто, що створювали приємну вуху симфонію звуків. Ноа завжди любив такі довгі, затяжні поїздки у поїзді.

Знайомство з новими людьми не втішало його, та звук руху поїзда, циклічне постукування та пейзаж за вікном завжди надихали його на роздуми.

Що таке подорож? Це відправна точка для польоту твоїх думок, чи все ж таки це відчуття свободи?

Кожна подорож — це надбання. Пошук своїх, пошук себе, знайомства та втрати, щастя та розпач. Хіба ж людина може відчути справжній смак життя, не пізнавши цього? Не змерзнувши, не відчувши вогонь на шкірі, не втративши. Ким би був Ноа не відчувши цього усього?

Знайшовши своє купе, та привітавшись з дівчиною, що сиділа у ньому, хлопець вийшов запалити цигарку перед відправкою у подорож, що назавжди змінить його життя, мислення та сенс існування. Як погода може змінюватися в одну мить, серце перестати битися, так само і майбутнє, яке чекало на Ноа, змінило його.

* * *