15 - Затемнення на Венері

Потрібний заклад я знаходжу не одразу. Кружляю дворами у якомусь віддаленому спальному районі хвилин десять.

Спізнююсь!

З паркуванням у них біда. І з вивіскою теж. Щось вицвіле й пожовкле на куцому фанерному коробі.

Це вона знайшла «хорошу» клініку?

Відчиняю двері й майже налітаю на Аліну в маленькому вестибюлі.

– Ой! – хапається за мої плечі та лине до грудей. – Макаре! Обережно. Так сумував? – Грайливо хихотить.

Притримую, щоб не злетіла з підборів…

Підборів?

Кінець лютого. На вулиці слизько так, що я сам боюся часом навернутися… Думав, у вагітних загострюється почуття самозбереження, ні?

Зустрічаюсь розгубленим поглядом з дівчиною за стійкою в блакитній формі.

– Невдовзі вас покличуть, почекайте, – зацікавлено дивиться в моє обличчя, а потім опускає очі та зникає в коридорі, прихопивши якісь папери.

Алінка весь цей час продовжує безсоромно ластитися.

– Умм… – притуляється до моєї шиї та тягне повітря із насолодою. – Я теж скучила. Цей твій запах… Дуже заводить. Чи, може, це в мене гормони, знаєш… вирують. – Гаряче шепоче мені на вухо.

Так! Що почалося?

Стискаю обережно її трохи вище ліктів, відступаю.

– Аліно, взагалі-то в нас із тобою була домовленість.

– Пф! – роздратовано падає на низький диванчик. Руки складає на грудях… Які я практично бачу!

На ній мереживний бюст під тонкою, майже прозорою блузкою.

Не те щоб Аля раніше вдягалася, як послушниця монастиря. Але це вже якось занадто… Ошелешено розглядаю свою колишню.

Ні, усе досі стильно й гармонічно. Але з агресивністю перебір.

Виразно підфарбовані очі зі стрілками, чорні вузькі джинси, сорочка ця «на межі», високий хвіст блискучого волосся, за який дуже зручно…

Ой, ні! Краще не згадувати – застигає все всередині, і погляд інтуїтивно смикається в інший бік. На розмальовані метеликами та вже підвтомлені сіруваті стіни.

До слова!

– Алю, ти впевнена, що тут якісна апаратура і… усе інше? – роблю коло пальцями – Не вистачає фінансування? Треба було сказати.

– Тут працює знайома моєї мами. Вона чудовий досвідчений спеціаліст, і я їй довіряю. Не все вирішується фінансуванням, Макаре.

Ясно. Ну якщо досвідчений… А про гроші – це в мій город камінець. Але сваритися не маю бажання. Замовкаю.

Треба якось витримати ще пів години й не зірватися на вагітну жінку.

Знімаю верхній одяг, вішаю на хлипкий вішак, ховаю в шафу. У кутку кошик із бахілами? Треба вдягнути?

Алінка сидить без них, постукує підбором об плитку.

– Аль, тобі зручно в такому взутті? Ожеледиця і… ноги не набрякають?

– Дякую, що спитав. Взагалі-то це я для тебе старалася. Встає та повільно крутиться, погладжуючи стегна.

Ну так, ми гралися свого часу в таку естетику. Мені вставляло.

Але ж зараз обставини дещо інші. І звичні картини не малюються. Лібідо неохоче відкриває одне повіко, а потім мружиться та падає в ще глибший нокаут.

– Що, більше не подобається?

– Аль… – починаю втомлено.

Вона рвучко сплескує руками, затуляє обличчя й розвертається. Плечі дрижать і сіпаються.

Ну от! Довів до сліз…

А що, треба було її тут розкласти на порепаному дивані? Суто для підтримання настрою?

Мовчки психую на неї, на себе… на її істерику. Ненавиджу жіночі істерики! Вони миттєво закидають тебе до зграї мудаків, навіть якщо ти правий на сто відсотків.

Але ж у неї зараз усі ті «вагітні» гормони й підвищена чутливість.

Стискаю щелепи. Ламаючи себе, підходжу, обіймаю зі спини.

– Ти маєш чудовий вигляд. Просто я не оцінюю тебе зараз… як жінку. І хвилююся за твою безпеку. Знімай ці диби, якщо незручно. Не треба нічого робити для мене. Роби для себе і… для нього, – повільно кладу долоню на низ її поки плаского живота.

– Добре…

Аля затихає, накриває мою руку своєю, відкидає голову мені на плече. Стоїмо, прислухаємося один до одного.

Відчуваю тепло під пальцями, тіло дівчини поступово розслабляється.

– Просто хотілося бути гарною, ну, знаєш, поки я не розповзлася і влізаю у все це.

– Ммм… Ясно.

В Аліни відмінна фігура, і зовнішність для неї – це справжній фетиш. Звичайно, вона хвилюється про майбутні зміни.

Та для неї це, певно, ціла трагедія!

Вагітність – неабияке випробування для організму, що залишає по собі видимі й невидимі сліди.

Оксана й тут мене просвітила. Тож треба з майбутньою мамою м’якше – вирішую.

– Все готово, проходьте, будь ласка, – визирає з кабінету адміністратор.

Алінка стискає мою долоню та впевнено крокує до дверей.

Трохи затинаємося в тісному коридорі з працівницею. Аля проходить уперед, а мене дівчина затримує, торкаючись плеча.

– Підійдіть потім до стійки. Підписати документи… – промовляє багатозначно та швидко мені підморгує.

Та що це з жінками сьогодні? Липнуть, наче кішки під валеріаною. Хоч астропрогноз дивись! Якесь затемнення на Венері?