11 - Казка для двох

Його густий виразний голос лунає повільно, низько. Мені здається, він має колір гречаного меду… і трохи гірчить – стільки тут відтінків, прянощів…

Намагаюся запам’ятати кожне слово, інтонацію. Подумки відтворюю бруковані й шумні вулиці. Маленькі затишні кав’ярні… Оглядові майданчики, алеї, театри…

А потім, коли тепло і втома вже заколисують мою свідомість, просто слухаю ці хвилі звукової вібрації. Мене хитає на них.

Свідомість відпускає віжки.

Уявляю, як гуляємо тими парками з Макаром попід руку. Сидимо в кафе, обіймаємось на лавочках набережної… цілуємось у темних театральних ложах…

Тіло солодко тягне й важчає від цих образів.

Хочу, щоб це тривало… і тривало… Відпливаю в мутний туман поверхневого сну.

Якоїсь миті щось шкарубке й вологе торкається моєї вилиці, щоки… куточка губ.

Мружусь і смикаю обличчям – лоскотно!

– Мені вже час, Віко. Відпускаєш? – лунає коло самого вуха.

Міцніше стискаю його пальці.

– Ні… Залишайся. Ще трохи…

Накриваю замок із долонь другою рукою і тягну собі під щоку.

Тихо і хрипко сміється.

– Вже пізно буде.

– Лишайся… до ранку.

– Ну добре. Я ляжу на дивані.

– Ні… Будь ласка. Хочу з тобою… спати.

Повільний і шумний видих. Повітря ворушить моє волосся біля скроні,

– Ти впевнена?

– Угум… Ти такий теплий…

Ще одне зітхання…

– Тоді сунься. І віддай мені руку, я зніму светр.

Перевертаюсь на інший бік. Пізніше матрац скрипить і прогинається.

Відчуваю, як ворушиться ковдра десь за моєю спиною.

«Я що, сказала це в голос?» – раптом злітає з мене весь сон.

У грудях починає калатати швидше, усвідомлення обпікає адреналіном. Усе тіло сковує, а рецептори по всіх усюдах вмикаються на повну.

«Хочу спати з тобою»?!

І він погодився? Я в одному ліжку зі стороннім чоловіком?

Ну… не таким і стороннім. Кілька хвилин тому він був головним героєм моїх чуттєвих фантазій!

Проте мріяти – це одне. А ось так лежати в темноті на відстані сантиметрів…

Трохи лячно, незвично, але й бентежно гостро.

Мене кілька разів кидає від дівочої паніки до якоїсь впертої рішучості піти з ним до кінця і втілити свої «дорослі» бажання.

Бо… він приваблює. Адекватний. І перший, хто розбудив це все так сильно, майже болісно. А ще з ним є відчуття затишку, тепла, тотальної захищеності.

І хай це буде лише історія на одну ніч. Але я впевнена, що не пошкодую про неї.

Схвильовано згадую, яка на мені білизна… Добре, що перед вечерею я обтерлася вологим рушником і вдягнула все чисте. І волосся сьогодні зранку вимила, коли ще збиралася на свій захід.

Отож, я готова!

Колись однаково це станеться. Чому не сьогодні?

Але минає хвилина, друга.

Схоже, він як порядна людина сприйняв моє прохання «спати» без підтекстів.

Стримую нервовий смішок. От я дурненька!

У такого чоловіка, певно, дуже вишукані смаки до дівчат. А я… сільське курча для нього.

Ще кілька хвилин слухаю розмірене дихання Макара й сама потроху розслабляюся.

Вкладаюся зручніше, тягну ковдру на себе.

Навіть шкода… що я його не цікавлю… як жінка, – остання думка образливо вигинає мої губи перед тим, як розтанути в сонному мороці…

Потім мені стає спекотно. Згадую, що я залишилась у щільному худі. Борсаюся в тканині й жару. Як з неї вибратися?

– Тихо-тихо… Ти чого? Зняти?

– Мгм…

Теплі й міцні руки дістають мене з кофтини… і притуляють до такого ж теплого й потужного тіла.

Кладе лікоть мені на талію, пальці вдавлюються в живіт через тонку маєчку. Підтягує мене вище – головою собі на плече – і більше не рухається. Дихає повільно. Відчуваю, як розслабляються його м’язи.

Божечки… Як це добре!

І зручно.

Ідеально.

Мене ще більше огортає чоловічим гіркувато-мускусним запахом, його присутністю, спокоєм.

Він такий приємно важкий… а я така тоненька в його обіймах…

Не можу стримати стогону задоволення.

Змазаний поцілунок кудись між моїм плечем і шиєю.

– Спи, мала звабнице…

І я знову провалююсь у дивне поєднання своїх фантазій та реальних відчуттів.

Мене вигинає від гарячих струменів току, що плавлять тіло. Але вони недостатні! Потрібно ще…

Тягнусь, кручусь у капкані з твердого тепла, дихаю ним… Його потужна шия опиняється так близько… Прикладаюся губами до шкіри, що пульсує. Цілую. А потім ще раз… і колюче мужнє підборіддя.

Моя рука лежить на його грудях, а коліно закинуто високо на стегна. І це відчувається бездоганно… майже.

Повзу пальчиками вгору й зариваюся в коротке жорстке волосся. Ось тепер чуттєва картина домальована.

Смак, запах, текстура, об’єм… Від того, як це все шикарно поєднано, – прикушую його шкіру зубами.

– Мм… Ві-ко… Дограєшся… – міцніше стискається мій капкан.

Так! Голос – ще одна розкіш. І ці стогони… хочу ще! Знову кусаю гарячу шкіру, а потім торкаюся язиком.

Щось мугиче й підхоплює мене, тягне за коліно. Одна секунда – і я вже згори цього розслабленого… майже у всіх місцях… тіла.

О-о-о… Який відчутний і вагомий натяк!

Я хочу «догратися»?

З ним?

Ні, не так. Я хочу саме з ним… а для початку:

– Я хочу свій подарунок. Новорічний. Ми не завершили… тоді.

– Ти не знаєш, про що просиш.

– Знаю. Я вже доросла. Повнолітня, – нагадую після іронічного хмикання. – І я хочу свій поцілунок.

Його горло вібрує під моєю щокою та видає стогін страждання.

Одна рука обвиває мене за талію. Друга обіймає обличчя.

– Маленька, я ж не зупинюся… потім.

І, наче на підтвердження, його пальці пірнають під мою маєчку, погладжують колами поперек. А потім спускаються нижче та на мить сильно стискають сідницю через тонкі легінси.

Мене ошпарює від контакту наших тіл. Такого примітивного й гострого. Відверто фізичного… ось звідки бралися ті млосні й солодкі токи!