Макар
Щойно Аліна клацає замками, відчуваю: пахне смаженим.
Здається, вона погрожувала приготувати до свята якийсь шедевр. Гусака із чорносливом? Взагалі-то ця панночка не по кухні. Максимум: яєчня, салат і кава.
Але приємний, пряний запах наповнює простір, м’яко конкуруючи з хвойними нотками від ялинки в кутку вітальні. Та кулінарія мене зараз не хвилює.
Наче вовк, що зачув пастку, ступаю обережно, оглядаюсь.
Готувалася.
Часто розставлені свічки, надміру виразний та спокусливий макіяж дівчини, вишукано обтисла й блискуча сукня. Стіл, сервірований у біло-червоних тонах. Наче-то нічого такого, але все це разом занадто романтично. Ідеально. Фотогенічно.
Так і проситься в соцмережі з хештегом «наш незабутній вечір». А незабутнім він може стати для неодруженої і молодої, тільки якщо…
– Сідай, Мак. Гаряче ще не готове, але зараз я подам дещо особливе! – на мої плечі лягають вправні пальці та починають чутливо і млосно стискати м’язи.
М-м-м… Аліна знається на масажі… І на гарячому теж…
У чудовій формі та фігурі, легка на підйом, слухняна й небалакуча.
Аля тримає доволі успішний косметологічний кабінет у центрі, тож зазвичай вільний час у неї розписаний. Але для наших ненав’язливих зустрічей завжди знаходилось віконечко.
Чорт!
Вона ж ідеальна жінка… була. Розумію, коли, підкошений її професійними прийомами, оклигую в кріслі з келихом ігристого в руці.
Алінка вмощується поряд, на пухке бильце, крутить пасмо блискучого темного волосся між пальцями… і душить! Тисне, проштрикує невідривним глибоким поглядом.
– Кхм! – послаблюю краватку та розстібаю верхній ґудзик сорочки. Вимушено посміхаюсь: – Ну що, з прийдешнім?
Ай, як недобре вийшло…
Не треба було брати її на новорічний корпоратив!
Уже нафантазувала собі «жили вони довго й щасливо»…
Тужливо зітхаю.
А мені було тупо лінь відбиватися від Юліани з фінансового відділу. Катрусі з ресепшену… І хто там ще на мене облизувався останнім часом?
На роботі смітити не айс. Тож я тримаю дистанцію як можу, але, мабуть, відверті й мало контрольовані погляди промовляють за мене все, що хочеться почути жіночкам. А тут вечірка, відкритий бар, неформальний вайб… Ось і підстрахувався зі своїм самоваром!
– Зі святом тебе, – Аліна дотягується келихом до мого, пригублює, повільно і грайливо облизує губи.
А може?.. Це я дарма напружився?
Просто романтичний вечір. Незалежних, не зв’язаних обов’язками та обіцянками дорослих людей!
З’їмо зараз обіцяне гаряче – і далі за приємною для обох і вже відкатаною програмою?
Але мій волелюбний внутрішній звір дряпає шкіру зсередини та тривожно й тужливо виє – аж вуха закладає.
– За наш особливий вечір… – додає Аліна.
Морщусь від майбутнього дискомфорту, що вібрує в повітрі й миттєво отруює всі апетитні аромати та святковий настрій.
– І чим же він особливий? – прямо і спокійно дивлюсь у її лице.
У таких справах краще не тягнути нікого за чутливі місця.
Ще до першого побачення, я думав, ми розставили всі кордони і прапорці.
Звичний для мене термін у пару місяців уже давно минув. Але ми й далі зустрічалися.
На роботі якраз був аврал, потім підвищення, потім цикл і мікс із цих пунктів. Шукати когось нового було ніколи. Та й Алінка не викидувала сюрпризів. Усе, як за інструкцією.
Спільний відпочинок. За мій кошт, звичайно. Інколи подарунки чи шопінг. Гроші в натуральному вигляді між нами ніколи не фігурували. Це б зруйнувало невимушеність і живу, теплу нотку. Суто об’єктивно я заробляю більше, чому б цим не скористатися для загального комфорту?
Але жодних дзвінків-смс посеред ночі. І дня! Лише інформативний обмін: коли забрати, де поїсти. Усі її проблеми, друзі, діряві труби, зміни настрою та інша особиста хрінь – лише її.
Алінка добре трималася. І довго! А потім… я розслабився?
Заїхав задовбаний після відрядження і залишився ночувати у неї. Потім ще раз. Другий. Нещодавно ми чилили в спа-готель за містом на вікенд.
Пригадую, як одного разу вона привезла фен, мій зламався, і забула забрати. Потім у моїй ванній з’явилася ще якась жіноча дрібнота. Різала око й ламала брутально-чорний фен-шуй. Я звільнив шухляду під її баночки.
І як контрольний – корпоратив. Де за етикетом довелося знайомити її з колегами і друзями.
Ну що ж… Виходить, сам схибив і несвідомо зайшов за ті кляті прапорці!
Запиваю роздратування ковтком напівсолодкого.
Але в Аліни ще є шанс зберегти хитку рівновагу. Якщо зараз вона не заговорить про…
– Ти ж знаєш, яка сьогодні дата? – вкрадливо.
– Було б дивно не знати. Тридцять перше грудня.
– Так! І саме в цей день ми… пам’ятаєш? – опускає очі, вії схвильовано дрижать.
– Пам’ятаю.