Січень-червень

Зимові канікули завершилися, і знову почалося навчання. Перше, що Семен зробив, повернувшись до навчального закладу: пішов до нової дипломної керівниці, щоб отримати нову тему та взятися за повноцінне написання диплома.

Він розумів, що відстає майже на пів року він своїх одногрупників, але робити було нічого. На його думку, те, що він зробив, було правильним рішенням.

— Ти хочеш писати нову тему чи продовжувати стару? — запитала Тетяна Миколаївна.

— Мабуть, що нову…

— Хм… Ти вже проводив якісь дослідження та аналізи?

— Так, дещо робив, — невпевнено відповів Семен.

— Тоді, щоб вони не буди даремно зроблені, дещо змінимо стару тему і продовжимо дослідження, — вона замислилася. — Можеш поки що йти, а я подумаю над майбутньою темою.

Так він і зробив.

Нову тему він отримав вже за тиждень, вона йому більше сподобалася, аніж попередня.

Не поспішаючи, він робив диплом, розділ за розділом. І майже кожен тиждень показував новій дипломній керівниці, що встиг зробити. Вона давала поради, казала, що треба доробити, а що зовсім переробити. Так тривало кілька місяців.

В середині квітня він отримав чергове завдання: треба було розрахувати приблизний об’єм крони кожного дослідженого дерева. От тільки Семен не поспішав братися за це завдання. Йому здавалося надто складним розрахувати все це лише по зроблених фотографіях. Хоча насправді достатньо було знати висоту дерева і приблизний периметр всієї крони. Все це можна було дізнатися, походивши під деревом і зробивши кілька додаткових замірів.

Декілька тижнів він уникав Тетяну Миколаївну, щоб не чути, що вже час завершити це завдання і рухатися далі.

Лише на третій тиждень він наважився сісти зробити розрахунки. На його подив, на все це пішло всього декілька годин. Хоча спочатку думав, що знадобиться кілька днів чи навіть тиждень.

Вже після вихідних, щасливий, він пішов здавати завдання. Та й диплом вже був готовий на вісімдесят відсотків. Тож була можливість все закінчити вчасно.

— Ось, я закінчив розрахунки, — Семен був задоволений проробленою роботою. Він світився від щастя і хотів розповісти, як це йому вдалося, та ще й менше ніж за день.

Кілька хвилин Тетяна Миколаївна розглядала розрахунки та формули і нарешті заговорила:

— Гарна робота! Хто тобі її зробив? — її голос був холодним і відстороненим.

— Це… я… зробив, — його голос затремтів. Він не очікував такої реакції. Радість одразу кудись зникла.

— Не вірю! Ти не міг цього зробити!

— Але це я зробив, — перший шок минув, і Семен щиро сподівався, що зможе довести, що це його власна робота.

— Не вірю! Ти майже місяць нічого не робив! І тут одразу приніс все готове? Зізнавайся, комусь заплатив?

Ці питання вибили землю у нього з-під ніг.

— Ну-у-у… Я довго не знав, як все це зробити. А на вихідних сів і зайнявся розрахунками. І зміг закінчити цей розділ, — виправдовувався Семен.

— Не вірю! — вона простягнула назад папери. — Можеш йти!

— Але що мені далі робити з дипломом? — він все ще сподівався, що йому повірять.

— Що хочеш, те і роби… — і Тетяна Миколаївна повернулася до своїх справ.

Не сказавши ні слова, Семен вийшов із кабінету і поїхав додому. Йому було так гірко та образливо, що йому не повірили. Нічого не хотілося робити.

До захисту диплома залишалося трохи більше місяця, а ще деяку роботу потрібно було зробити. Тож, маючи приклад структури диплома, він зайнявся тими кількома розділами, що були незавершені.

Ще кілька тижнів знадобилося, щоб дописати всі розділи, і чорновий варіант диплома був готовий. Зібравшись із силами, Семен знову пішов до Тетяни Миколаївни. Як не крути, але вона досі залишалася його дипломною керівницею.

Саме в цей час від неї йшли інші дипломники, які довше працювали з Тетяною Миколаївною. Вони отримали схвалення дипломів, а також допуск до передзахисту. Їх відправили до професорів інших наукових закладів отримувати рецензії.

— Ти щось хотів? — холодно запитала вона.

— Так, я закінчив диплом і приніс його на перевірку, — простягнув він теку з більш ніж ста п'ятдесятьма аркушами.

— Добре, залиш, я на днях подивлюся.

Він так і зробив, залишив диплом і пішов до виходу, але не вийшов.

— Це вони поїхали по рецензію до дипломів?! А мені хіба вона не потрібна?

— Потім, коли я подивлюся диплом, — все так само відсторонено відповідала Тетяна Миколаївна.

— Я ще хотів спитати щодо передзахисту… Як краще до нього підготуватися? — він сильно нервував, тож закінчення деяких слів ковталися.

— Тобі не треба готуватися! Передзахист вже за кілька днів, а я не встигну передивитися твій диплом. Але буде ще один, за кілька тижнів… Там і подивимося. А поки що можеш йти!

Засмучений Семен вийшов з кабінету. Все йшло геть не так, як він очікував. Але просто сидіти та чекати він не збирався. Семен все ж підготувався до передзахисту і сподівався, що йому дозволять виступити.

Однак, цього не сталося. Він просто сидів і слухав інших. А коли йому запропонували виступити, то Тетяна Миколаївна ввічливо всіх попередила, що Семен не готовий до виступу. І це була чергова невіра в нього.

Почалися річні екзамени, до яких треба було добре готуватися. Семен майже забув про передзахист, сподіваючись, що його попередять заздалегідь, коли саме той буде. І ось настав довгоочікуваний день:

— Семене! — гукнула його Тетяна Миколаївна.

— Так?

— Ти готовий до передзахисту?

— Так! Коли він буде?

— За пів години.

— Як — за пів години? — Семен був шокованим. — Але ж мене не попередили!.. У мене немає з собою записів і флешки зі слайдами. У мене нічого немає із собою! — відчай огортав його.

— Ну, тоді просто посидиш, — після цих слів вона пішла займатися своїми справами.

Він відчував, що його в чергове просто кинули. Не намагаючись хоч якось допомогти. Просто забували сказати щось важливе. Його заганяли в черговий кут.