Глава 1.4

Зоряна затремтіла. Напруга митної співробітниці передалася також їй. Вона вирішила почекати Марію та Евгена, тож не стала далеко відходити.

Марія забрала документи, але пройти не поспішала. Ось настала черга Євгена…

-  На жаль, ви не можете летіти. Пройдіть, будь ласка, до зали очікування, наш співробітник повідомить вам, що робити далі.

Євген розгубився. А Марія, немов хижа орлиця, накинулася на дівчат, не вибираючи слів.

- Вісімнадцять виповнилося? Військова кафедра, чи не так? Мамо, заспокойтеся. Такі правила. Їх встановили майже опівночі, ми самі здивовані…

Не могла більше стояти та кліпати очима Зоряна. Попри протести дівчат, повернулася до зали. Марія теж кричала, що не полетить. Дзвонила батькові свого сина. Але коли поклала слухавку, сіла на лаву, стиснувши скроні.

- Це неможливо. Ні. Цього не може бути. Ні…

Євген заспокоював її. Зоряна теж підійшла. Розпитувати не мало сенсу – але напруга від тривоги пасажирів була така, що шибки дивом не вилітали.

- Що трапилось? Я лечу вперше. Невже так… так і повинно бути?

Жінка, що вчинила скандал першою, підійшла ближче. Тепер на її обличчі був жах.

- Дівчата, це неможливо… але Микола щойно говорив зі своїм кумом… Кажуть, що…

Микола узяв руку дружини.

- Летіть та не повертайтеся в жодному разі. Незабаром почнеться щось жахливе. Я не маю права цього казати, але ось… кажу.

- Що жахливе? – Зоряна відчула, що задихається. – Революція? Знову? Чи новий штам вірусу? Що?

- Дідька лисого полечу без сина! – відрізала Марія.

- Я, звісно, не маю права вам радити, але… благаю, послухайте мене. Я зараз відвезу вашого хлопця туди, куди ви скажете. В безпечне місце. Повірте мені, це єдиний варіант…

- Ні, я зараз буду дзвонити… кому дзвонять у такому випадку? – немов би не чула Марія. – Котра година?

- Пів на четверту…

Зоряна запам’ятала час.

А потім до них вийшли представники туроператорів та пілоти літака.

Вони, звично, трималися, але очі…

- На жаль, ваш рейс скасовано. Будьте ласкаві, пройдіть до зали очікування для отримання інструкцій.

- Що…  що це?

Натовп загудів.

- А хто поверне нам квитки?

- О другій ночі рейс було відправлено!

- Що ви нам не кажете?..

- Це так… так і буває? – тремтячи, спитала Зоря.

Гадала, що звертається до Марії. Але поруч стояв Микола.

Він видохнув з таким розпачем, що серце дівчини немовби завмерло.

- Не дали вам врятуватися… почалося, мабуть. Вже не вилетіти.

- Що… що почалося?

- Війна, - коротко відповів чоловік, поплескав Зоряну по плечу, немов жалкуючи про свої слова, та пішов шукати свою дружину у натовпі…