Глава 1.2

Тож варто було зібрати валізи, якомога скоріше. Манікюр та зачіску зробила заздалегідь, всі питання вирішила. Навіть кицьку Шанель віддала приятельці, яка поїхала з нею відвідати рідних до міста Лева.

Зібрати речі та добре виспатися. Виліт о четвертій ранку. В аеропорті треба бути заздалегідь.

Що ж, вона впорається. І страх літаків подолає. Усього чотири години, і вона, стомлена, але щаслива, впаде в обійми Любомира.

Зоряна завжди була сильною дівчиною. То ж і фобію свою майже приборкала. Хоч снилися жахіття, але чомусь не були пов’язані з першим перельотом.

Наприклад, бачила уві сні щось дивне. Ніби навколо натовп з валізами, чекають чогось у полі – і раптом наближається стіна вогню. Тоді Зоря прокидалася, її нещадно трусило, але вона, як бабуся вчила, казала «куди ніч, туди й сновиддя», змивала сни прохолодною водою. Допомогло.

Та й викладачка психології в університеті завжди казала, що такі сни не мають нічого спільного з реальним життям. Це підсвідомість так грає, трансформує страхи в щось дивне. І Зоря заспокоїлася.

Валізи склала швидко. Зробила собі ароматну каву. Те, що треба – за вікном хуртовина, а вона в теплій квартирі, а від завтра взагалі буде в країні, де завжди літо.

Країна її мрій. Фараонів, улюбленої історичної постаті – Клеопатри, Червоного моря, подиху пустелі, східних співів та кохання. Любомир сказав, що вона обов’язково побачить піраміди. Й річку Ніл. І Люксор. Треба тільки візу в аеропорті Шарм єль Шейху зробити,  А з цим не виникне проблем.

Турагентка усе розповіла та пояснила, навіть заповнила формуляри. Дуже привітна дівчина була. Розповіла, як себе поводити, де та що краще купити, навіть фунти єгипетські пояснила, де обміняти.

День перейшов у вечір. Перевіривши, чи все склала, та й сотого разу – документи, Зоряна перевдяглася в улюблену піжаму та лягла у ліжко. Але заснути все одно не вдавалося. Може, через хвилювання?

Намагалася уявити, що чекає на неї з Любомиром у Шарм ель Шейху. Як хвилі цілують її шкіру та повільно гойдають. Але щось не вдавалося. Ніби якась тривога, наче підла зміюка, стискала серце.

Клятий страх літаків! Але треба хоч раз полетіти, щоб його подолати.

Довго нудилася в ліжку. Перевіряла валізу. Робила собі заспокійливий чай. Буде не гаразд, якщо прилетить та ляже спати – хотілося провести весь день з коханим. Усі мити цієї романтичної відпустки нанизувати, немов на намисто, в пам’яті.

Змогла заснути, коли до пробудження залишалося кілька часів. Але коли підскочила від гуркоту будильника, майже забула свої хвилювання.

Душ. Міцна чорна кава. Корисний сніданок – вівсяні пластівці на молоці. Перевірка документів та усього необхідного, що склала до ручного багажу. Хоч і довгий переліт, але – гарна зачіска, легкий макіяж, теплий костюм кольору волошок під сонцем. І в літаку зручно, і сидить на ній, як на фотомоделі.

Таксі викликала ще заздалегідь. Зазвичай водії були неприємні, але цей спитав, чи не допомогти з багажем. Подумавши, Зоряна погодилася.

Замикаючи квартиру, чомусь не відчула тих емоцій, що повинні були її охопити – як завжди, коли їде кудись. Ніби й не виїжджає. Та то нічого. То все хвилювання.

- Куди ви летите? – запитав водій, коли поклав її  багаж до машини.

Зоряна подула на руки. Вона не стала вдягатися тепло – навіть пори те, що холодно. Це миті. А теплий одяг потім у Єгипті буде заважати.

- До Шарм-ель-Шейху.

Нічне місто бачило сни. Але вітало посмішками вогників тих, хто не спить, таких, як от вона – мандрівниця. Ось, немов Чумацький шлях, заблищали над головою зорі центральної вулиці міста біля площі Конституції. Немов дощ з золота. Влада робила все, щоб Харків виглядав, як європейське місто. Ось собор. Зал органної музики. Міськрада… Підсвічені вогнями по контуру та дахах домівок висотки проспекту найвідомішого космонавта…

- Це добре. – Щось у голосі водія було тривожне. Чи їй здалося?

- Ви там були?

- Так, минулого року. Добре, що ви вилітаєте з країни. Так, принаймні, кажуть.

- Чому?

- Можливо, фейк, але російські війська підішли до кордону. Може щось розпочатися з миті на мить.

- Я не вірю цим розмовам про війну. Мій хлопець каже, що це усе зроблено для того, щоб відвернути увагу від вірусу.

 - Але ж вони відкликали послів з України. Та борти деяких політиків заздалегідь вилетіли. Але ви праві, мабуть. Ми втомилися вже вірити в те, що не справдиться.

- Ці розмови ходили з вересня. Яке щастя, що не справдилися. То й ви не переймайтеся дуже. Ще мій Любомир каже, що таким чином вони можуть підвищити ціни, а люди у паніці й не помітять.

- Ваш хлопець розумний. Що ж, бажаю вам добре відпочити.

Будівля аеропорту замість хвилювання викликала у Зоряни захват. Вона розплатилася з водієм, навіть хотіла дати йому чайові, але він чомусь відмовився. Подивився на Зоряну з якимось чи то сумом. Може, вона йому сподобалася? Бо інакше пояснити цю напругу й погляд не виходило.

- Дякую, ви також бережіть себе. Все буде добре!

Ледь увійшла до будівлі, не встигла навіть відчути нічний холод – розгубилася. Та й не дивно. Стійки, табло, незрозумілі цифри… Подивилася на квиток – збігається. О, і місто призначення теж.