Глава 1.1

Зоря прискіпливо вдивлялася у своє відображення в великому дзеркалі у магазині білизни.

Червоний? Або цей, кольору жовто-синього прапора – той, що так підкреслював її очі, які сам Мир завжди називав гірськими озерами?

- Ти вже годину тут стовбичиш, Зорько, - закочувала очі Інга, подруга.

Вона вже обрала собі три купальні костюми, хоча не у яку відпустку наразі не збиралася. Ця дівчина жила одним днем та витрачала гроші без роздумів.

А Зоряна так не вміє. Вона працює з сімнадцяти років, щоб утримувати себе та свою родину. Життя у другій столиці, де вона навчалася і мешкала, вимагає коштів. Робота її ніколи не лякала. І хоч Мир завжди казав, що така дівчина, як вона, створена лише для кохання, Зоря не погоджувалася.

Зараз було важко поділяти роботу та навчання, але вона все зможе. У редакції її відмітили. Обіцяють підвищити. Зарплатня буде більше. Не створена вона, щоб  сидіти у хлопця в утриманках. Це Інга цього не стидається. Кожному – своє.

- Ніколи більше не зви мене Зорькою. Я тобі не теля. Хочеш, йди. А я поїду у свою першу заграничну відпустку підготовлена.

- Та не починай. Мир хоче бачити тебе оголеною, тож немає значення, який купальник ти обереш. Краще візьми якмога більше сексуальної білизни. Це він точно оцінить.

- Оцей, - посміхнулася молодій продавчині Зоряна, відкладаючи купальник кольору жита та неба. – Та чи не допоможете мені підібрати до нього туніку або парео?

Інга дістала консультанта своїм зневажливим ставленням, тож Зоряні дівчина посміхнулася тепло, майже як подрузі. Не тільки підібрала те, що Зоря попросила, а й ще знижку гарну зробила.

- Тепер по білизну, - Інга насупилася. Їй ніхто знижок не пропонував. І чого б це, мстиво посміхнулася Зоря. А тому, що треба бути добрішою до людей.

Як не опиралася, та подруга все ж затягла її до відділу. Мереживні боді були чужі у гардеробі Зоряни, але вона все ж відчула спокусу, уявивши, як Мир буде дивитися на неї у цьому. Нехай буде. Вона отримала підвищену зарплатню.

- Допоможеш мені спакувати валізи? – запитала у подруги. – І ти ж вже була в Єгипті. Хоч Мир хоч і зустріне мене в аеропорті, але пройти митний контроль доведеться самій. Я трохи ніяковію.

- Чого б це? Ти ж така привітна. Ось, знижки отримала. Мені хоч би пакета безплатно дали, та ні. Там теж упораєшся.

- Інго!

- Вибач, голова болить. Треба, мабуть, піти кальян попалити. Теж спробуй, хоча Мир, мабуть, не дозволить. Сама збереш, валізи, це не важко.

Чого так образилася Інга, Зоряна здогадалася. Але це її не засмутило. Вона й не хотіла, щоб подруга її якось зневажала під час зборів. Краще вже сама.

Заздрить? Можливо. Адже теж хотіла полетіти. Сама винна – треба було скласти заліки, а не тусити по нічних клубах. Тепер не летить.

Вперше Зоряні було байдуже. Та й не хотіла вона, щоб Інга летіла – хай навіть в інший готель. Дістане своєю присутністю, не дасть побути з Любомиром наодинці.

Немов на крилах летіла Зоря до домівки. Кожен час наближав мить, коли вона обійме свого коханого.

Так швидко. Так сильно. Так мало часу, щоб він став сенсом її життя. А спочатку – не те що не сподобався, але…

Дуже гарний та впевнений у собі був. Високий, широкі плечі, спортивна статура, гарна посмішка. Та за такими хлопцями дівчата упадають, немов шалені. Та  які дівчата – Зоря все ж таки дізналася про свого залицяльника все. Бачила в інстаграмі, хто лайкає та залишає коментарі. Вона ніколи не стане такою та й не прагне. Наколоті губи, вилиці, груди… Оце вже ні.

Але Мир з першої зустрічі був немов одержимий нею. Не помічав тих гарних дівчат, що ого оточували, немов би їх взагалі не існувало. Оточив Зорю такою увагою, що вона ніколи ще не бачила й не чула.

Були, звісно, сумніви. Ніхто ще не огортав такою увагою. Але спливав час, доки Зоря не зрозуміла – все це насправді. Почуття хлопця щирі. Відчувала жіночим серцем, зо ніколи не бреше.

Їй заздрили, звісно. Хлопець з багатої родини, сильний, гарний, та й ще голову від неї, звичайної дівчини, втратив.

В місті зима вирувала. Завірюха гуділа, від морозу щоки червоніли та поколювали. Але Зоря вже подумки була поряд із коханим.

Трохи хвилювалася, звичайно. Перший переліт. Боялася літаків. Та Мир так і не зміг обміняти свій тур на дату, якої вона відлітає.

«Нікуди не полечу без тебе», - мовив, наче відрізав, Любомир.

Зоря не погодилася. Може, й не завеликі гроші для родини коханого, але ж вона знала, що вони йому з неба не падають. Хлопець ніколи не жив коштом батьків, зі старших класів працював, щоб забезпечити собі усе, що побажає – дорогий ноутбук, модний одяг, курси розвитку, іноземні мови, вечірки. Тож на цьому й змовилися: він летить, вона прилітає. Її літак ранковий. Мир зустріне. А митний контроль – багато людей з Харкова будуть летіти. Підкажуть.