Пролог

Під крилами літака розтяглися білі хмари. Немов гірські пики, вони танули, гукали за обрій, а яскраве сонце ніби посміхалося Любомирові з висоти.

Чоловік посміхнувся, дивлячись на краєвид, та мимоволі стиснув сумку, де знаходився найцінніший скарб.

Ні, не в матеріальному сенсі. Хоча й каблучка в декілька каратів коштувала багато. Найціннішою у світі стане вона тоді, коли він надягне їх на безіменний палець Зоряни.

Його вранішня Зоря. Колись він лише впіймав посеред натовпу їх погляд... Та світ зробив кульбіт. На усі сто вісімдесят градусів.

Спочатку в нього відібрало мову. Знеструмило теплою хвилею, що заповнила кожну клітину заціпенілого тіла.

А потім весь світ навколо впав поруч з його свідомістю додолу. У височінь її зелених очей. І вже там, завмерши, розпався на атоми.

Ця сила мала владу над людьми.

Вона звалася коханням.

Вона була немов оповита музикою їх імен. Прикрашена зеленою полудою їх очей. Зігріта світлом її посмішки.

Він геть не втратив здатність говорити, але зробив зусилля в таки наважився до неї підійти.

Темне волосся було завите в прядки та спадало на плечі дівчини. Вона посміхалася так, що в глибині її очей немов вогники танцювали. Бісики разом зі святими.

Зоря навіть нічого сказати тоді не встигла. Лише брови звела. Немов вражений у саме серце, Любомир склав зброю до їх ніг водночас.

Все ж таки Зоряна здалася не відразу. Кілька місяців Мир долав цю неприступну фортецю. Долав та закохувалися ще сильніше.

Не спав щоночі. Вперше хотілося писати вірші та співати пісень. У серця немов крила виросли, крила, які він також назвав її ім'ям.

Зорі. Вранішні зорі...

Друзі не впізнавали Мира. Де подівся той відчайдушний хлопець, який немов джміль порхав від квітки до квітки? Дівчата завжди від нього шаленіли. І Любомир сам себе не впізнавав з того часу, але одного він відтепер бажав назавжди: щоб це ніколи не скінчилося.

Кохання не обирає час, коли прийти. Опиратися його владі він більше не хотів.

Він все спланував.

Вже завтра його Зоря прилетить до Шарм ель Шейху вранішнім рейсом. Прилетить, вважаючи, що це буде лише відпочинок, який він їй подарував, не здогадуючись, що Любомир зробить їй пропозицію.

Сумніви все ж долали його – а як не погодиться? Навіть те, що може сказати, що ще не так добре знають один одного, треба почекати – серце стискалося.

Тоді він ще не знав, що це було зовсім інше передчуття.

До початку апокаліпсису та нападу Росії на рідну Україну залишалося менше доби…