Вітаю, любі мої читачі! Слава Україні!
Хочу вам розповісти, як виникла їдея цього твору.
Війна застигла нас на відпочинку. Жах тих перших хвилин мені, як і усім вам, сниться щоночі. Він закарбувався у свідомості до найменьшої деталі - колір табло скасованих рейсів. Голос батька в телефоні - дай поспати, вибухає щось, але ж скоро припиниться.
Повідомленням моєї любої колеги та подруги Ірини Давидової у вайбері - "у нас вибухи. У вас... теж..."
Днями та годинами болю, відчаю. Ненависті до ворогів. Віри в найкраще, яка й досі зі мною та не вщухає не на мить. Але вона вже інша: не "припинять вогонь", а "дадуть відсіч загарбникам".
Ця історія створена на реальних подіях. Отже, Л.., якщо ти мене читаєш (а я впевнена, що так і буде, не зараз може, але вже скоро, коли ми знову зможемо пити каву в своїй домівці та не дрожати від обстрілу) - знай, що ця історія присвячена вам із коханою дівчиною.
П.С. З цим мужнім та сильним хлопцем, що поїхав рятувати рідних та кохану, а потім вступив у лави ЗСУ, було втрачено зв'язок. А вчора, коли я написала декілька глав, отримала обкладинку та чекала сьогоднішнього дня, щоб почати викладати роман, Л.. вийшов на зв'язок.
Кілька слів у месенджері:
"Ми їх караємо по всіх фронтах. Вже скоро! Все буде Україна!"
Слова, що звучать сильніше ніж "Я тебе кохаю".