Розділ 15.2. Хто така Марілла?

Ми з Торнхельдом уже підвелися з дивана, збираючись виходити з кабінету. Розмова була завершена, справи обговорені, і я навіть відчула певне полегшення від того, що хоча б тут усе пройшло без несподіванок. Але саме в той момент, коли Торнхельд уже потягнувся до дверей, тітка Еймелія раптом підняла руку, зупиняючи нас.

— Торнхельде, чому ти вирішив одружитись з Маріллою? Звідки ти її знаєш? Я думала, ти й Еріліфея врешті-решт…

Я відчула, як починаю закипати. Брови самі насупилися, і я кинула в тітку Еймелію такий погляд, що вона відразу замовкла, так і не договоривши фразу. У кімнаті на мить зависла ніякова тиша. Я знала, що вона не хотіла образити ні мене, ні Торнхельда, але від цього було не легше.

Торнхельд знизав плечима й відповів спокійно:

— Батько мені нав’язав цей шлюб. Марілла — племінниця його нового вченого, Маркіла Тігатурі. Вони з Безкраїх земель, зі справжніх ельтанійців. Він вважає цей союз політично вдалим. А чому вас так це цікавить, ільде Еймеліє?

Тітка Еймелія тихо пирхнула, відкинувшись у кріслі.

— Бо я вже років зо два знаю твою Маріллу. Тіларіс з нею познайомився під час відпочинку в Фельварні. Мені здається, вона подобалась Тіларісу. А може, вони, навіть зустрічалися. Не знаю, — вона задумливо подивилась у вікно. — Тіларіс завжди був потаємним щодо свого особистого життя.

Я трохи розгублено перепитала, не розуміючи один нюанс:

— Але якщо Тіларіс такий потаємний, то звідки ви знаєте про Маріллу?

— Вона цікавилися деякими книгами, — відповіла тітка Еймелія. — Тіларіс приводив її до моєї бібліотеки. Представив як подругу. І на всі мої спроби щось розвідати, сказав не пхати носа в його особисте життя.

Я помітила, як поруч зі мною напружився Торнхельд. Його плечі трохи подалися вперед, а погляд став гострішим.

— І які ж книги шукала Марілла?

— Хотіла дізнатися більше про рослини, зілля, магічні ритуали…

Тітка Еймелія ще не встигла закінчити фразу, як двері кабінету раптом різко відчинилися. У кімнату буквально влетіла Мейларія. Я завмерла на місці. Подив був настільки сильним, що я навіть не одразу змогла щось сказати. Я зовсім не очікувала побачити її тут.

Мейларія мала розлючений вигляд. Її очі палали, а голос, коли вона заговорила, був різким і сердитим.

— Щоб зруйнувати за допомогою цих знань наш світ!

Торнхельд різко повернувся до неї. На його обличчі спалахнула лють.

— Як ти можеш таке казати?! В тебе немає доказів! Ти ненормальна, Мейларіє!

Мейларія навіть не подумала відступати.

— Це ти ненормальний, Торнхельде! Ти пригрів змію на грудях! Марілла — зрадниця!

У дверях з’явився рух. Я побачила, як підійшла Марілла. Вона стояла на порозі, пряма, холодна, з тим самим незворушним виразом обличчя, який я вже встигла добре запам’ятати. Позаду неї стояли Тіларіс і Майтіра, обоє явно приголомшені цією сценою.

Марілла спокійно, зі сталлю в голосі кинула:

— І що я тобі таке зробила, Мейларіє? Звідки стільки ненависті?

Мейларія прошипіла крізь зуби:

— Ти знаєш що!

Марілла трохи схилила голову.

— Ні, не знаю.

Мейларія зробила крок вперед, підійшла майже впритул до неї.

— В якому місці темні маги відроджували Рейнгара? Куди вони помістили його уламки?

Марілла відповіла без найменшої паузи:

— В першому храмі Ліаріель. Темні маги помістили уламки в магічне джерело. Це всі знають.

Мейларія переможно усміхнулася.

— Ха! Попалася! Справжні ельтанійці ніколи не називають себе темними магами і дуже зляться, коли хтось їх так досі називає!

Марілла залишилася незворушною.

— Я просто говорила з тобою твоєю ж мовою, дурненька.

Мейларія спалахнула, мов суха гілка в полум’ї.

— Це ти дурненька, якщо думаєш, що зможеш мене обдурити! Ти знаєш, хто я, а я знаю, хто ти! І я приховую твою таємницю тільки тому, що вона видасть мою. Ось тільки довго я її ховати не збираюсь! Бо Ельтанія важливіша за всі мої таємниці. І якщо доведеться розповісти правду задля її порятунку — я так і зроблю. В тебе є можливість просто піти, Марілло. Повернутись туди, звідки, ти прийшла. І залишити нас у спокої.

У кімнаті запала важка тиша. Марілла кілька секунд дивилася на Мейларію — спокійно, без жодної емоції. Потім повільно підійшла до Торнхельда, взяла його за руку і потягнула до дверей.

— Відвези мене до палацу, любий. Ця божевільна мені набридла.

Торнхельд подивився на Мейларію з явним осудом і лише похитав головою. Потім подивився на мене.

— Ти їдеш, Ері?

Я розуміла, що не можу. Після всього, що щойно сталося, поїхати й залишити все без відповіді було неможливо.

— Ні. Я залишуся.

Тітка Еймелія відразу кивнула дочці.

— Майтіро, проведи гостей, будь ласка, — потім вона перевела погляд на сина. — Тіларісе, зайди і зачини двері.

Торнхельд і Марілла в супроводі Майтіри вийшли з кабінету. Я ще встигла побачити, як Марілла йде, не озираючись, а Торнхельд кидає на Мейларію останній важкий погляд. Двері зачинилися. У кімнаті залишилися тільки ми четверо: я, Мейларія, тітка Еймелія і Тіларіс.

Тітка Еймелія повільно схрестила руки на грудях і уважно подивилася на Мейларію.

— Мейларіє, час поділитися з нами таємницями. Хто така Марілла?

Я бачила, як Мейларія вагається. Її плечі напружилися, погляд на мить опустився вниз. Я мовчки підійшла ближче і взяла її за руку, стискаючи пальці в знак підтримки.

Мейларія глибоко вдихнула і нарешті заговорила.

— Марілла не з Ельтанії. І вона не зовсім людина. Вона дочка богині Торалії і бога Каернуса. Тих, які хочуть знищити наш світ.

Я побачила, як обличчя Тіларіса і тітки Еймелії буквально застигли від шоку. Але мене в цю мить хвилювало зовсім інше. Я все ще тримала руку Мейларії. Повернулася до неї й уважно зазирнула в очі.

— Звідки ти знаєш це, Мей?

Мейларія відвела погляд.