Глава 15: Точка незворотності

Перші осінні холоди вже закрались у повітря. Поступово зелень літа відступала, розчиняючись у золоті та багрянці, а срібло вереску вкривало незайняті людьми рівнини. Шумливий Картехог теж міняв своє смарагдове вбрання на охряно-мідне.

Дні потягнулися ще повільніше, ніж літні, щоправда так було лише до Мабону. Після нього час стрімко пришвидшить свій біг для Дженет, але поки що вона цього не знає.

Граф Марч вирішив порадувати Баліолів гостинністю і дав вказівку зробити пишне гуляння у сусідньому селищі на честь Свята Врожаю. Звістку про це ще у перші дні вересня понесли гінці в різні куточки королівства. Навіть король із родиною були запрошені, от тільки невідомо було, "чи відпустять їх справи монарші", як написав Його Високість у відповіді на запрошення.

****

Дженет же все більше починала хвилюватися і кожен осінній день посилював її тривогу. Як не старалась дівчина, але все одно фрейліни шепотілися, що юна графиня як на голках. Все списували на хвилювання через майбутні заручини і Дженет було вигідно, щоб всі так і думали, адже приховувати свій стан їй ставало дедалі важче.

Благо, що рятували все ті ж самі тренування із рапірою та ножем і не тільки. З моменту першого візиту до Адрії блазень визвався брати участь у тренуванні графині разом із Роном. Він розумів, що не зможе піти із нею до лісу, тож його задача навчити її справжньому самозахисту.

Він мусив визнати, що Рон таки талановитий юнак, адже зміг натренувати дівчину досить впевнено тримати рапіру з нуля. Але цього недостатньо, як вважав Дан, для можливості захистити себе. З того дня Дженет майже щоденно прокидалася рано та йшла із Даном на пробіжку. Він вчив її рухатись пересічною місцевістю, а попри це - ухилятися від нападів та діяти у ситуаціях, коли зброї нема, показував найбільш практичні рухи, якими можна швидко розірвати дистанцію із ворогом, навчав правильно падати та перекочуватись. А потім вони фехтували. Також кількість відстані, яку Дженет мусила пробігати щодня, поступово зростала, як і витривалість самої графині.

Дан картав себе за дурість бути втягнутим у авантюру Дженет, але розумів, що тепер єдина його можливість її захистити - тренувати, тренувати і ще раз тренувати. Благо, що Марч був доволі зайнятий, аби контролювати, чим це Дан та його донька займаються і куди бігають щоранку - йшов період слухання різних народних судів, проходили всілякого роду зібрання під відкритим небом у поселеннях, на яких вершили правосуддя. Так, володарі графств особисто, щоб бути у курсі справ своїх підлеглих на всіх рівнях, а також, якщо потребувала того ситуація, і представники короля (одним з яких і являлвся батько Дженет), як раз і проводили ці слухання. Такі справи відбувались щорічно у всіх поселеннях у період із серпня по майже сам Мабон, тож в цей час усі представники знаті, кого залучали до цього дійства, подорожували від селища до селища, а інколи навіть і не лише по території свого графства.

А графиня була й рада, що батько зараз загруз у роз'їздах і ризик бути викритою майже зведений до нуля. Марча нема, а слуги не стануть пліткувати: те, що дівчина проводить час із Даном - звичайна собі оказія, бо граф ніколи не був проти їх спілкування і довіряв Данканові доньку для прогулянок, тож не їх справа, куди щоранку ходить графиня у супроводі Дана. Проте якби граф довідався, то одразу би заборонив ці "дурощі", а без тренувань Дженет точно би перетворилася у суцільну натягнуту струну. Тільки от допускати подібне означає морально виснажити себе перед важливим діянням, а це дуже недобре і некорисно. Втім, тренування були, і дівчина цілком віддавалася їм, щоб відчувати себе сильнішою та захищенішою, коли гілки Картехогу закриють над нею небо у визначений час...

****

Свято Врожаю пройшло пишно та гучно. Горіли ватри, грала музика, вино лилося рікою. А столи торговців ломилися від наїдків: сири, солодощі, більш важкі закуски по типу печеного м'яса та різних гарнірів, овочі, фрукти. Ілюзіоністи, бродячі актори та музики розважали люд.
От тільки Дженет ледве розуміла, що відбувається довкола неї. Вона бланкетно посміхалася, танцювала із Баліолом, сміялася із Даном, розмовляла із майбутніми свекрами, але все це їй видавалось несправжнім. Вона відчувала, ніби сама є акторкою бродячого театру і просто грає роль графині. Її становище, титул, все це світське життя здавалось зараз таким несуттєвим і примарним порівняно із тиском дивної густої сили, яка накочувалась на графство зі сторони Картехогу...

Чим ближче День Врожаю добігав кінця, тим пильнішим та цупкішим ставав погляд хащі. Навіть сидячи коло ватри із теплим напоєм у руках, Дженет відчувала наростаючу увагу прадавньої хащі у свою сторону. Колесо Року занурюється у Темряву і недобрий намір лісу відчувається все гостріше. Точка незворотності пройдена. Дженет як ніколи ясно усвідомила це, дивлячись у вогонь. Вона і Меб тепер пов'язані дивною лінією долі, яку створила сама ж графиня, втікши до лісу на пошуки Тамлейна у той роковий день... Посеред танку полум'я, як Дженет здавалося, вона час від часу бачила недобре обличчя, яке хижо посміхається та підморгує їй. Влада Неблагої Королеви Фей росла у Темному Колі і її цупкі пальці вже почали тягнутися у просторі. Дівчина стенула плечима.

- Вам холодно, леді Дженет? - вивів її з роздумів дбайливий голос Баліола. - Вам запропонувати плащ?

- Ні, все добре, не хвилюйтесь, - мило відповіла вона, дивлячись йому в очі. "Навряд чи твій плащ, Грегорі, зміг би порятувати від ЦЬОГО холоду..." - подумки додала графиня. - "Цей час, від зустрічі із Тамом і донині, навчив мене майстерно приховувати почуття та блефувати. Але чи варто цим гордитися? Баліол не заслуговує брехні, але що робити? Який у мене вихід?" - думки поплили у якесь невеселе русло і Дженет зітхнула.

- Вас щось тривожить, графине? - у очах Грега відблискувало полум'я і це виглядало якось потойбічно. На мить Дженет здалося, що це слуга Королеви Фей улесливо питає її про самопочуття, знаючи її тривоги, бачачи найменші таємниці у куточках її душі. Дівчина просто кліпнула і дивне відчуття пропало.