Глава 14: Очікування

Весняні дні перетікали у літні з їх типовою швидкоплинністю. А от літо, вступивши у права, сповільнило хід часу на свій лінькуватий манер. І ніби ось тільки відбуяли бузок та конвалія, аж уже темно-зелені літні трави вкрили всі простори довкола замку після Белтайну, а потім... Потім дні потяглися повільним караваном, один схожий на інший, і заледве допливли до Літи. Дженет була рада святу Літнього Сонцестояння, бо цього року вони таки їдуть у столицю на фестиваль. На честь заручин молодий Баліол запросив наречену у святкову подорож.
Так, після оголошеного вибору молоді люди проводили разом все більше часу і Дженет побачила, що Грегорі Баліол - чоловік високих чеснот та непохитних принципів. Вона би й справді могла закохатись у нього, якби не той факт, що її серце уже викрав один лицар Королеви Фей. Дівчина була вдячна Грегорі за його уважність і за новизну, яку він приніс в її існування, адже без його запрошень на прогулянки Дженет мабуть з'їхала б із глузду, рахуючи дні до такої ще далекої осені. Нечиста година, вона б ще попхалася знову у ліс, щоб зустріти Тамлейна, а робити цього було ніяк неможна, адже завжди був ризик, що Меб дізнається. А так вона, якщо й спробує шпигувати за Дженет, то побачить, як та гуляє собі із іншим чоловіком, та й заспокоїться. Дівчину трохи гризла совість, що вона певною мірою використовує Баліола, але з іншого боку розуміла, що і так не вдалось би уникати свого обранця - це було б дивно. Тому графиня вирішила не картати себе, а просто ввічливо спілкуватись, не даючи зайвих надій. Вона тримала себе так, що Баліол не забував про можливу відмову у разі повернення Тамлейна. Ввічливість - і жодного зайвого флірту. Та попри все молодим людям справді було цікаво разом. Дженет подобалось почуття гумору графу та відчуття захищеності поруч із ним, Грегорі ж вражала ерудованість графині та її широкий кругозір.

- Я перечитала всю нашу бібліотеку. Ну не лише шиттям та придворними плітками жити, - жартувала Дженет. І Баліол давав зрозуміти їй, що почав цінувати Дженет ще більше власне за її сміливі погляди та потужний розум.

- Таких дівчат, що тільки тим і живуть, багато. І вони далеко не такі цікаві, - сміявся Грргорі.

****

Перед святом Літи Дженет і Данкан вирішили відвідати могилу його доньки. Графиня не забула, що хотіла покласти до неї квіти. І для Дженет було честю, що Дан довірив їй свою таємницю, розділивши з нею частину свого болю. Щоправда, він не розказав подробиць, лише обмовився, що Лейлу забрала хвороба. Трохи дозволив собі поплакати, поки Дженет мовчки тримала його за руку. Іншу ж руку, із подарованим Даном перстнем, дівчина тулила до грудей, дякуючи подумки тій, чию коштовність вона тепер берегла.

"Я ніколи не забуду тебе і завжди розповідатиму своїм дітям про те, чому твій перстень у мене. Рід мій тебе пам'ятатиме, Лейло, як і твого батька. Завжди..." - подумки мовила Дженет. І на мить їй здалося, що коло могили вона побачила прозору постать, яка розчинилася у повітрі, залишивши по собі тихий сміх. Чи, може, то вітер жартував, перегукуючись із трелями недалекого потічка?..

Від могили Лейли йшли мовчки. І вже коли мали сідати на коней, щоб повертатись, Данкан обійняв Дженет:

- Дякую, що була поруч... - тихо мовив він.

- Я завжди готова підтримати, - відповіла дівчина.

- Мені стало легше. Ніби щось відпустило, - здивовано підмітив Данкан.

- Можливо, ти зміг попрощатися із нею і це дозволило її душі іти у нові світи, - припустила Дженет. - Мені здалося, я щось побачила і відчула...

- Можливо й так... Де вона не є, хай там буде щаслива, - посміхнувся Данкан.

Вони сіли на коней і поїхали, уже вільно розмовляючи про майбутню поїздку на фестиваль до столиці. Дан обмовився, що там буде Адрія, яка ворожитиме на картах у шатрі на площі, де відбуватиметься святкування. Дженет зраділа, що зможе побачити цю чарівну жінку і натякнула Дану кудись її запросити, на що той тільки відмахнувся, але Дженет побачила, що легкий рум'янець таки торкнув щоки охоронця.

****

Фестиваль Літи цього року зібрав неймовірну кількість гостей з усіх усюд. Також сюди приїхали торговці та ремісники із віддалених куточків королівства, аби продемонструвати свої набутки - вироби, городину, прикраси та одяг. Звісно ж, різного роду ворожбити, ілюзіоністи та бродячі актори теж потягнулись до столиці, щоб вразити публіку та підзаробити, розважаючи знать, якої тут предостатньо у святкові дні і чия кишеня більша, ніж у простого люду, який зазвичай є основним глядачем такої братії.

У шумному натовпі Дженет почувалася трохи незвично - вона виросла у замку і вся її душа з дитинства була захоплена світлим простором рівнин, плавністю пагорбів та морем Картехогського лісу, який шумів за вікнами. Дівчина сторожко озиралася, ідучи у супроводі Грергорі. З іншого боку крокував Данкан, позаду йшли її батько та старший граф Баліол, про щось говорячи, а ще трохи позаду них крокувала графська охорона. Дружина старшого Баліола та її фрейліни кудись поділися у пошуках нових суконь. Дженет дивним дивом вдалося уникнути того, щоб майбутня свекруха не потягла її із собою. Грегорі сказав, що обіцяв Дженет показати місцевий цирк і що вони пізніше долучаться до них.

Поступово мета їх походу - шатро Адрії - наближалась і графи вирішили присісти на імпровізовані лавки недалеко від намету та відпочити. Грегорі не дуже вірив у ворожок, як і його батько, а Марч взагалі недолюблював усі ці містичні штуки, зважаючи на деякі дивні речі, що трапилися в його житті (як от незрозумілий сон, після якого він став удівцем), тож Дженет і Дан пощастило піти удвох. Дочекавшись, поки від ворожки вийдуть відвідувачі, блазень та графиня поспішили усередину намету.

- Адріє! - щойно Дженет увійшла до шатра, як кинулася до жінки в обійми. Вона була страшенно рада її бачити.

- О, моя майбутня ученице! Вітаю! - Адрія обійняла її міцно. - Ну як ти? Бачу, все в тебе вийшло? - примружила чаклунка свої мудрі очі, дивлячись на графиню.