Глава 11: Рецепт порятунку. Частина 2

- Саме так, не жартівливі, - відповіла Дженет після хвилинного обміну поглядами із Адрією. - Ви можете прочитати цю книгу?

Адрія зітхнула, розлила трав'яний напій по чашках та присіла на стільці навпроти дівчини. Потім перевела свій цупкий погляд на Данкана. Той лиш відвів очі і, як здалось графині, навіть трохи втягнув голову у плечі.

- Не винуватьте Дана. Все це - виключно моє рішення. Ви ж уже здогадалися, навіщо я тут, правда? - заступилась Дженет за друга.

- Ти не розумієш, на що хочеш замахнутися, дитино, - зітхнула Адрія.

- Розумію і дуже добре. Я мушу врятувати Тамлейна Аграйла, - чітко вимовила дівчина, підсуваючи книгу до Адрії. - Тут має бути рецепт, адже так?

- Я скажу тобі рецепт і без неї. Але чи захочеш ти заплатити ціну за це? - мовила жінка, загадково примружившись.

- Адріє! - Дан підскочив на ноги та вдарив по столу кулаком.

- Дане! Заспокойся! Ми ж не у корчмі із п'яничками! - одразу зреагувала Дженет.

- Вона слушно говорить, - Адрія і бровою не повела.

- Вибачте, - зітхнув чоловік та присів на диван, склавши руки на грудях. Але в його очах все ще палав гнів і він зиркав на Адрію з-під лоба.

- Що я маю зробити? Назвіть ціну, - твердо мовила Дженет.

- А звідки ти знаєш, що це не гроші? - хитро спитала жінка, відпивши напій з чашки.

- Бо гроші - це надто просто. Кругленька сума для графської дочки не стала б проблемою, - посміхнулась юна графиня.

- Ти напрочуд мудра, Дженет. І вперта, як лепрекони у захисті свого казанка із золотом. Розумію тепер, чому у Дана і шансу не було відмовити тебе, - засміялась Адрія. - Дане, пригощайся чаєм і досить бурмоситись, - вона підморгнула Данкану і той зітхнув.

- Власне так, Дженет нестримна. Якщо вже щось у голову собі взяла, то ніхто і ніщо не спинить її, - чоловік відпив зілля і примружився. - Як смачно.

Дженет теж пригубила напій і примружила очі:

- Який чарівний аромат! І смак багатий!

-Дякую! То наш родинний рецепт. Зілля допомагає укріпити здоров'я та захищає від злих чар, - мовила Адрія, і собі ще відпиваючи трохи запашного трунку.

- Отож? - Дженет, тим не менше, чіпко трималась за основну лінію їх розмови.

- Що ж, хай буде так, як ти вже все вирішила. Ціна така: маєш віддати мені цю книгу і обіцяти, що після порятунку Тамлейна прийдеш до мене вчитися і опануєш таємниці відання.

- Так це ж не ціна, а подарунок якийсь! - сплеснула руками Дженет.

- А ти не поспішай радіти. Думаєш, так легко буде у навчанні магії? - примружила очі чаклунка.

- Це навряд чи страшніше, думаю, ніж пертися у ліс на протистояння із Королевою Неблагого Двору вночі, - відбила натиск Дженет.

- Слушно-слушно, - розсміялась Адрія. - Аж дивно, який міцний горішок виріс у графських пестощах.

- Насправді я родом із лісів. Ну, принаймні духовно, - відповіла Дженет, не приховуючи правди.

Очі Данкана округлились:

- Що ти маєш на увазі?

- Геть нічого такого, - засміялася Дженет.

- То ти знаєш? - примружилась жінка, дивлячись на графиню поверх чашки.

- Ага, - безтурботно кивнула Дженет, теж відпиваючи напій.

- Про що знаєш? - насторожився Дан ще більше.

- Данкане, то надто особисте, - мовила Адрія серйозно. - Потім розповість, якщо схоче.

- Я сподіваюсь, це не є небезпечним? - насупився охоронець графині.

- Я думаю, що це, навпаки, сильна сторона, - запевнила його Адрія.

- І знову ми від теми відхилились, - нагадала Дженет. - Я згодна на всі умови. Тепер розкажіть мені, як врятувати Тамлейна?

- Так, звісно. Ти ж уже знаєш про перехрестя чотирьох доріг і все таке? - радше стверджувала, аніж питала жінка.

Дженет лише кивнула, уважно ловлячи кожне слово чаклунки.

- Але проблема у тому, що ти маєш отримати згоду лицаря феї на порятунок. Мусиш вибити її з нього, інакше Картехог тебе не пропустить. Така умова. Якщо Там погодиться, з цього моменту ти мусиш більше не бачитись із ним ані секунди. А коли настане заповітна ніч, приходь до лісу сама. Дан може провести тебе лише до межі.

Дан хотів був щось сказати, та Дженет грізно зиркнула на нього, роблячи жест рукою. Дан послухався і не порушив мовчанки, бо все ж таки вона - графиня, яка завтра вже має право обирати свого чоловіка., а отже - доросла жінка.

- Потім ти мусиш сказати наступні слова: "Країно Фей! У ніч цю темну, коли Дике Полювання виходить у світ, я прийшла відкупити у тебе Лицаря згідно Закону фей та людського!" Ти побачиш, як гілля дерев у одному місці здіймуться, роблячи щось на кшталт арки. Пройшовши під нею, ти узрієш шлях, який приведе тебе до потрібного перехрестя. Якщо хтось зайде за тобою, він просто заблукає і згине, ставши жертвою Картехогським хащам. І навіть твій захисний талісман буде тут безсилий, - закінчила Адрія.

Дженет не здивувалась, що прониклива чаклунка знає про її захист, дарований матір'ю. Дівчина підвелася та присіла у реверансі:

- Дякую вам, Адріє, за допомогу. Тепер я знаю, що робити. Після порятунку Тама я обов'язково прийду до вас. А тепер мені потрібно спішити, щоб зустрітись із ним та вибити з нього згоду.

Ходімо, Дане. Мені прикро, що я не даю вам поспілкуватись, але...

- Я все розумію. Час не терпить, - Дан підвівся та теж вийшов з-за столу.

- Дякую тобі, Адріє. Ще побачимось, - схилився він у шанобливому поклоні.

- Неодмінно. Дане. Ще не раз, - посміхнулась Адрія.

Дженет перевела погляд з одного на другу і назад. Посміхнувшись своїм думкам, вона пішла за Адрією, яка вже рушила до дверей, щоб провести гостей.

Попрощавшись із чаклункою, Дженет та Дан рушили до постоялого двору, де залишили коней. Весь цей відрізок шляху вони мовчали, кожен думаючи про своє.

****

Вже за хвилин двадцять двійко вершників покинули селище у квітучій долині.

Дорога назад, на пагорб, легко лягала під копита, вітер обдував обличчя, а жага якнайшвидше побачити Тама підганяла Дженет до мети.