Глава 10: Рецепт порятунку. Частина 1

О шостій ранку Дженет і Дан покинули замок через дверцята у мурі та рушили до найближчого поселення. Це був чудовий весняний день. Коло замку квітнули фруктові дерева, а пташки співали славу життю. От тільки Дженет була не рада цій красі, адже вона знаменувала, як і кожного року, що наближається її день народження. І якщо раніше дівчина святкування, як і будь-яка дитина, то після того, що сталося із Тамлейном і що очікувало дівчину вже завтра, її день появи тепер став для неї найбільш неулюбленою подією року.

Графиня намагалася не думати про завтра і відволікалася від гірких думок пейзажами, але ті ще більш невблаганно промовляли до неї про те, що час настав.

- І куди ми йдемо? - звернулася вона до Данкана, аби хоч якось забутися.

- До однієї ворожки. Вона добре знається на феях. Ми мусимо вивчити ситуацію, перш ніж діяти. Якщо є імовірність врятувати Аграйла з полону фей, то ця пані точно підкаже нам, що робити, - відповів Данкан.

- Нічого собі, Дане! Оце так знайомства у тебе! - засміялась Дженет, не стримуючи здивування.

- В наш час бентежний потрібно мати всілякі зв'язки - загадково посміхнувся Данкан.

Дженет відчула, що він знає про чари і фей значно більше, ніж вона могла уявити, але це все має відношення до того минулого, про яке Дан точно не захоче говорити.

- То це тому ти сказав мені взяти книгу, яку я знайшла в бібліотеці? - зметикувала дівчина. Так, вона розповіла Дану про знахідку після того, як вони знайшли кулон-оберіг.

- Саме так. Та пані вміє читати закляття і зможе щось підказати, - кивнув чоловік.

Так, книга "Благословення Світлої Діви" виявилася написаною на дивній мові. І якщо назва на обкладинці була виведена звичною мовою того регіону, де проживала Дженет, то вся решта книга містила в собі діалект, який не являвся зрозумілим.

- Тобто, та пані вміє читати мову, яка є у книжці? - Дженет скинула брову.

- Скоріш за все. Принаймні, я дуже на це сподіваюсь. Якщо ми і знайдемо щось корисне, то лише у цій книзі, - Данкан вказав рукою вперед - Глянь.

Дженет та Дан піднялися на невеликий пагорб, перед яким розкинулась широка долина. В ній затишно примостилося невеличке поселення, яке зараз потопало у весняному квіті. Кожен будиночок мав хоча б невеличкий сад, тож разом присадибні ділянки із квітучими деревами створювали приголомшливий пейзаж. Здавалося, що у світлі вранішнього сонця хмара спустилася із небес та відпочиває на цьому поселенні. Перед селищем сріблом виблискувала невеличка річечка, на якій стояв млин. Колесо оберталося, породжуючи шум та розкидаючи довкруж себе білу піну, схожу на пелюстки яблуневого квіту.

- Як гарно, - вигукнула Дженет, заплескавши у долоні. - Я ніколи не була тут. Хоча ми із батьком і їздили у місто, але іншою дорогою, яка не пролягала попри цей затишний куточок.

- Саме тому я хотів, щоб ти це побачила. Ще одна причина, щоб іти до ворожки - ця краса. Так тут буває лише весняними ранками, - посміхнувся Данкан.

- Дякую, Дане. Це - останній ковток свободи... - Дженет зітхнула, маючи на увазі завтрашній день.

- Доречі... А що ти надумала робити із заручинами? - обережно запитав блазень, знаючи, що чіпає болючу тему.

- Я маю задумку. Татові це точно не сподобається. Але тобі доведеться зробити все, щоб він не дізнався істинної причини, - оживилася дівчина.

- Так я і знав, що просто не відроблюся, - зітхнув Дан, закочуючи очі догори. - Зроблю все, що в моїх силах. І так?.. - Дан запропонував жестом рухатися далі по дорозі, що пірнала із пагорба у долину, і посвятити його у задуми Джейн, поки вони крокують до місця зустрічі.

****

За неспішною бесідою Данкан та Дженет нарешті добралися до поселення. Перед зустріччю Дан запропонував поснідати у місцевій корчмі, яка хоч і не графського рівня, але їжа в ній, за його словами, завше свіжа та смачна.

Як виявилося, власник корчми вже давно знає Дана, тож радий був привітати дорогого гостя та його юну подругу. Дан одразу уважно та із натиском подивився на корчмаря, даючи тому зрозуміти, що сальних жартів та дурних питань не стерпить. Поласувавши свіжим сиром, хлібом та медовим напоєм, графиня і блазень рушили у дальню частину поселення.

Добротний старий будинок потрібної їм особи виявився єдиним кам'яним домом у селищі і знаходився трохи на віддалі від основного скупчення хат, ховаючись серед зелені та квіту найбільшого у цій місцевості саду, який міг би вважатися невеличким ліском. Сад займав майже третину площі селища.

Пробравшись крізь розлогі віти старої вишні, гості побачили на ганку господиню у кріслі-качалці. Дженет чомусь думала, що пані буде старою. Але вона виявилася не набагато старішою за кухарку Кейт. ЇЇ обличчя теж торкнулися ознаки віку, як це сталося із Даном, щоправда - значно менше. Жінка була того віку, коли точно вгадати число не вдається. Зрозуміло, що не молодиця, але і явно не дуже літня.

Взагалі було щось дивне у ній, цій господарці дому. Здавалося, вона ніби випала за рамки часу і зупинилася у певному віці, вирішивши, що цей стан їй найбільше підходить. І її не менш дивний старий сад теж віяв давниною, але був сповнений життя, яке ніби застигло у ньому густою силою природи. Тут буяли всі можливі види весняних квітів посеред густих трав та росли різноманітні фруктові дерева.

- Вітаю вас, Данкане та юна графине, - мовила жінка низьким оксамитовим голосом і підвелася із крісла. Вона виявилася доволі високою, майже рівною за зростом самому Дану, якого ніяк не назвати малим. Статний стан був загорнутий у просту лляну одіж, розшиту рослинним орнаментом. Волосся, частина якого була заплетена у коси, зібрані на потилиці, а решта вільно падало по плечах, мало мідяний відтінок і красиво блищало на сонці. Насичені зелені очі пильно вивчали пару людей, яка вийшла з-поміж вишневих віт.

- А ти, як завжди, все знаєш наперед, Адріє, - підняв руку у вітальному жесті Данкан.

- Дерева багато шепочуть останні дні, - загадково посміхнулася Адрія, піднявши злегка кутики тонких чітких вуст. - Прошу в дім.