Глава 9: Несподіваний виток

Тиждень добігав кінця, день, коли Дженет стане офіційно зарученою, невблаганно наближався. Вона просто мусила хоча б ще раз побачити юного Аграйла, але дуже боялась, що Меб і справді скривдить його.

Після розмови з Даном Дженет постійно думала, як би то потрапити у ліс так, щоб її не помітила Меб. Вона переглянула зміст всіх книг про те, як протистояти феям у графській бібліотеці, деякі - по кілька разів, але так і не знайшла відповіді, як себе приховати від погляду Меб і побачити із Тамлейном, не підставляючи його.

- А щоб тебе! - вона пожбурила книгу у полицю, через що ще кілька книжок впало із неї. Дівчина підійшла, щоб позбирати їх та поставити на місце, але раптом побачила, що за рядами інших книжок, коло самої стінки полички, є та, яку вона бачить уперше.

Книга мала старовинну палітурку зеленого кольору та золотисті написи з вишуканими завитками. "Благословення Світлої Діви" - так називалась вона. Дженет скоренько розкрила її, але не встигла прочитати ані сторінки, адже з книги випав лист. "Для милої Дженет" - було написано на конверті.

Дівчина, затамувавши подих, витягла з конверту трохи пожухлий від часу листок з анаграмою роду її матері.


"Люба Джені!

Якщо ти знайшла цей лист, то, очевидно, вже дізналася щось про себе. Я знаю, що тобі буде важко це прийняти, але я не була чесною до кінця із твоїм батьком. Я знала, що помру, бо не виконала засторогу Титанії. Вона не хотіла, щоб ти опинилася коло Картехогських хащів. Але я відчула, що не маю права брехати тобі, що важливо знати правду про себе, щоб серце знайшло спокій.

Ти не бійся Темних Фей. Ти куди ближча до них, ніж думаєш.

Якщо тобі потрібен від них захист, у моїй кімнаті сховано оберіг, у північному куті коло вікна, під книжковою полицею. Скоріш за все, твій батько лишив мою кімнату такою, як була за мого життя. Знайди його і носи із собою. Якщо матимеш оберіг на собі, то навіть у Картехозі будеш схована від очей Меб. І ті, хто будуть поруч тебе - теж.

Я вірю, ти знайдеш відповіді.

Цілую, Мама.

З великою любов'ю до тебе.

Постскриптум: пробач мене, люба, якщо зможеш".


Дженет, ковтаючи сльози, притиснула листок до грудей.

- Дякую, мамо. Так вчасно. Я люблю тебе і звісно не ображаюсь. Краще гірка правда, ніж солодка брехня, - мовила дівчина у простір, підвелась, сховала листок у конверт, конверт - у книгу. Поскладавши решта літератури на місце, схопила "Благословення Світлої Діви", притиснула до грудей та похапцем вибігла з кімнати. Їй знову треба було побачити Дана.

****

Скоро Данкан і Дженет уже були в кімнаті її матері. Поки дівчина стояла на варті, прислухаючись через шпарину до звуків у коридорі, Дан відсунув полицю у потрібному куті та обережно підважував частину паркету кочергою, позиченою у Кейт під "залізне слово повернути за годину", щоб вона не почала питати, нащо їм ця річ.

- У ще ти мене втягуєш? - бубонів блазень кожні п'ять хвилин.

- Дане, ти сам прохав, щоб я до тебе зверталась, коли щось зберусь утнути. Ну не дівоча це справа - підважувати паркет і сувати шафи, - зашепотіла, посміюючись, Дженет від дверей.

Данкана лиш зітхнув. Ну так, він сам погодився на всі ці авантюри, сам їй запропонував підтримку, тож скаржитись не випадало. Та й чи був у нього вихід? "Щось я стаю надто бурмотливим. То, мабуть, уже старече", - промайнула в голові думка. В цей момент йому вдалося підняти деревину підлоги.

- Готово! - оголосив Данкан. Дженет одразу спритно підбігла до нього та зазирнула у дірку в підлозі.

У ніші під паркетом виднілася шкатулка, загорнута у шовкову хустину. Дженет хутенько витягла її.

- Дане, закривай. Поспішимо звідси, поки нас не застукали, - слушно зауважила Дженет. Дан повернув паркет на місце, прикрив килимом та посунув книжкову полицю на попереднє місце.

****

За десять хвилин обидва "порушники" вже сиділи у кімнаті Дженет. На столі коло каміну стояла скринька із різьбленим вишуканим орнаментом, а на зеленому оксамиті на її дні лежав витончений кулон з яшми у срібній оправі. Коли Дженет торкнулась його, то відчула, що камінь теплий. Вона ніжно провела по ньому пальцем, а потім одягнула на шию, притиснувши до грудей обома руками.

Одразу вона майже фізично відчула, як її огорнуло приємне тепло, ніби ховаючи у невидимий кокон.

- Він працює, Дан! - радісно засміялася дівчина, скочила з ліжка та закрутилася по кімнаті, сміючись. - Я відчуваю це!

Потім спинилась, сховала кулон під одяг та рішуче поглянула на блазня.

- Отже, завтра я іду у ліс. Я мушу побачити Тамлейна до післязавтра, себто - до мого дня народження-заручин, - заявила вона.

- То ви таки зустрічались з юним Аграйлом?!! - Данкан аж підскочив на ноги, перекинувши стілець.

- Ти-хі-ше, - по складах заспокоїла його графиня. - Нам непотрібно зайвих проблем, так?

- Ой, - Дан притиснув руки до рота. - То таки бачились? - уже пошепки спитав по хвилі.

- Бачилась. Він приховав правду про себе, а потім до мене у сон прийшла Меб, все розповіла і попрохала не лізти. Але тепер вона мене не помітить. Більше того, кулон працює для всіх, хто поруч зі мною.

Данкан хвилину мовчав, дивлячись перелякано на Дженет.

- А якби тебе там вбили? А якби Меб зашкодила через сон? Вона може і з розуму звести! Ти хоч уявляєш, у яку халепу ти себе замішала?! - спитав він серйозно, намагаючись на понижених тонах показати своє обурення.

- Абсолютно, - кивнула дівчина. - Але я - донька славетного Марча, тож не сдамся! Мій батько зробив багато корисного для королівства. І я не якась боягузка. Я не можу відступити тоді, коли є шанс порятувати Тамлейна, - дівчина вдарила кулаком правої руки у свою ліву долоню.