Глава 4: Тамлейн у Країні Фей

Країна Фей захопила серце молодого Аграйла з першого погляду. Розлогі горби, вкриті густими лісами, приємне тепло Сонця, яке не палить шкіру, місячні ночі, які не надто темні, але й не втрачають таємничості, як і повинно бути, якщо це ночі у країні див. Ріки та струмки повні чистої води. І квіти! Море різних квітів ховалося у гущавинах або підставляло свої пелюстки світлу на галявинах. Десь постійно цвіли вишні, десь - верес. Здавалось, що ходячи від галяви до галяви, ти потрапляєш у різні пори року - десь ближче до осені, бо навіть і листя жовтіло на деревах, десь панувало літо, десь правила весна. А холодів та зими як раз не існувало у Царстві Фей. І не знав Там, що єдиним уособленням зими є сама Меб...

Спочатку Тамлейн повністю поринув у радість буття в цьому куточку краси, але серцю його все одно було неспокійно. Щось неправильне відчував він, дивлячись на Королеву, її слуг та всю цю ідеальну природу. І з часом відчуття лиш росло, поки він не усвідомив, що сумує за домом. Але Там обіцяв королеві відслужити в неї не менше семи років, тому не смів прохати волі, адже він чесний та відданий лицар і не поганьбить своє слово!

Життя у Країні Фей і справді було таким, як обіцяла Королева - безтурботне, веселе, сповнене радощів. Тамлейн співав і грав на лютні, яку йому зробили найвправніші майстри фейрі, для Королеви та її підданих, їв смачну їжу, носив дорогий одяг, пив трояндове вино та нектар із квітів. І будь-яка фея могла дарувати йому свою любов, окрім самої Меб чомусь... Тамлейн довго відмовлявся, але Королева сказала, що йому немає сенсу оцінювати це з точки зору людей.

- Ми тут живемо заради насолоди, а не щоб зв'язати себе узами. Допоки ти не станеш моїм чоловіком, ти вільний робити все, що забажаєш. Я не ревнива. Любов - це особливий зв'язок. О так, він більше, ніж радість тілесна, тож розважайся, мій чесний Таме, - сміялась Меб, цілуючи його у щоку. - Ти не в'язень тут, роби, що бажаєш, тільки не бреши мені ніколи - ото й усі умови твого благополуччя!

В одну з прекрасних ночей Там таки дозволив одній юній феї звабити себе посеред галявини, вкритої світлячками та сповненої ароматів червоних і білих троянд. З того часу він знав немало насолод, але ніщо так і не змогло змусити його повністю забути рідний дім. І ця пустка, яка спочатку була приглушена красою Землі Фей, почала знову розростатись. Тамлейн хотів до людей...
Юнак втратив лік часу і навіть не знав, скільки років пройшло з того моменту, як він став лицарем Меб. Вдень він вартував Картехогський ліс, а вночі повертався до Країни Фей, щоб розважатись із ними. Та от тільки останнім часом Там все більше прагнув усамітнення, уникав галявин, де танцювали і співали фейрі, закрився у собі.

- Що ж, Таме, я бачу, мені варто поспішити. Ти вже увійшов у свою силу, раз можеш протистояти дурману фей, а отже цього Самайну я проведу ритуал, - Меб задумливо пробурмотіла собі під ніс, спостерігаючи з-за дерева за хлопцем, поки той сидів на пагорбі і над рікою, у якій відбивались зорі, тужливо линув погляд його в сторону дому.

- Ваша Високосте, ви думаєте, він готовий? - спитала служниця, що стояла поруч із Королевою.

- Так, Маріль, готовий. Це дуже сильна душа, яка прийшла у рід Аграйлів. Справжній воїн. Поглинувши його силу, я матиму більше влади та можливостей панувати над світом людей. Він - останній. Скоро я зможу жити, не будучи прив'язаною до цієї землі. І тоді прийде час помститися Титанії та Оберону, що полонили мене тут, скувавши мої чари і мою свободу! - Меб стиснула кулаки. - Дріб'язкові фейрі, вони просто заздрять моїй силі! Нічого, скоро я покажу їм, де їх місце! - ощерилась у хижій посмішці Королева.

Аж раптом Тамлейн вдарив по струнах лютні і заспівав пісню, вкладаючи у неї всю свою біль:

- Лети-лети, моя туга
Над лісом, над рікою!
Коли ж, коли ж моя нога
На  землю рідну стане?

Немає більше сил моїх - 
Сумую так задомом.
Наївно сам себе на сміх
Я взяв через кохання.

Та чи кохання це таки,
Чи просто темні чари?
Прекрасне полотно ріки
Тепер мені - як кара!
Воно мені закрило шлях
До батьківського стану.
Заплутавсь ти у почуттях,
Дурний та чесний Таме!

На мить навіть крижане серце Меб стрепенулось і їй захотілось відпустити юнака додому, але вона швидко подавила свій порив. А коли почула, що Там ставить підсумнів свої почуття до неї, гнів захопив її душу.

- Ходімо, Маріль, - мовила Меб холодно і пішла геть, не озираючись. Служниця присіла у реверансі та поспішила за нею. Вона добре знала, коли треба мовчати і не потрапляти під гарячу руку.

***

Цього дня Тамлейн, як завжди, сторожив Картехогський ліс, тамуючи в собі печаль за домом. Аж раптом відчув присутність чужого у лісі.

- Цікаво... - промимрив він і направив стопи у бік, де відчував порушника.

Коли Там вийшов до галявини, ховаючись за кущами троянд, то завмер, не в силах відвести погляд. З протилежного боку галявини стояла вродлива дівчина. Пшеничне волосся сяяло на сонці, розвиваючись на вітрі шовковим покривалом. Стрункий стан підкреслював камзол, сині очі дивились уважно та зосереджено, а пухкі уста вона закусила, про щось думаючи.

- Як ти знайшла сюди шлях? Духи ж тебе не мали сюди пустити, а натомість навіть стежку проклали... Що ж ти за птаха така? - мовив Тамлейн і вирішив підібратися поближче.

Поки він перебирався від куща до куща, дівчина зрізала собі троянду і приладнала на камзол. Але, варто зауважити, вибачилась перед лісом. Давно він не бачив таких чемних людей. Щоправда, наступна дія красуні розчарувала Тама. Вона вирішила нанести ножем шкоду дереву! Цього лицар Королеви аж ніяк не має допустити!
Тамлейн зробив спеціальний чарівний крок, якому навчила його Меб - крок між часом (так вона це називала) - і за кілька секунд уже був коло дерева, збираючись перехопити зап'ястя руки, у якій вродлива нахаба тримала стилет.