Глава 3: Юна Дженет

Дні у високій башті замку графа Марча ставали дедалі нестерпнішими своєю схожість один на одного. Батько рідко мав вільний час, аби вивезти на розваги свою дочку, тож коли вона потрапляла у на ярмарок у місто чи, бодай, на якийсь фестиваль урожаю у найближчому поселенні, то це було найбільшим святом для неї. Як же любила вона Літу, Лугнасад та Мабон! Які чудові ярмарки влаштовувалися у сусідньому графстві та в місті на честь цих свят! Дженет чекала їх усією душею, та от тільки цього року на Лугнасад батько був зайнятий і ніхто нікуди не їхав.

***

Джанет перечитала всі книги у бібліотеці до свого чотирнадцятиліття, яке відбулось як раз цією весною, вишила не одну тканину гарним візерунком, зшила не одне плаття, обіграла не одну фрейліну у шахи. Але всі ці розваги настільки набридли, що окрім біганини та дереволазання дівчина знайшла підхід до молодого сина одного з охоронців і крадькома із ним тікала за господарчі споруди у дворі замку, аби той вчив її фехтувати.

- Але ж ваша світлосте, це не жіноча... - починав був хлопець кожен раз, намагаючись відмовити молоду графиню, бо дуже боявся гніву Марча.

- А ну тихо! Нічого не хочу чути! Якщо я покладу на тканину хоча б ще одну нитку мене знудить! О, будь ласка, врятуй мене від цього! - Дженет проговорила це таким збідованим голоском і зробила такі жалісливі сині очі, що куди там було встояти перед нею.

***

Так пройшов рік. Дженет навчилася трохи фехтувати і навіть випросила пару уроків оборони із кинджалом. Як хлопець роздобув їй стилет - Дженет знати не хотіла, але була йому дуже вдячна і намагалася завжди стягнути для нього з графської кухні чогось смачного.

- Але ж навіщо вам кинджал? Хіба у вас не буде чоловіка та охорони, аби вас захистити? - спитав якось син охоронця.

- Смішний ти, друже. Невже не розумієш, що за умови покладання лише на інших ти легко можеш стати жертвою? - знизала плечима Дженет.

- І то правда. Охорону можуть вбити. А так у вас буде шанс несподіванки принаймні, - хлопець почухав потилицю.

- Отож. Якщо до мене полізе ґвалтівник, наприклад, чи розбійик на лісовій дорозі, я зможу його добряче пирнути, - діловито мовила молода графиня.

- Сподіваюсь все ж, що мої уроки вам не знадобляться, - зітхнув хлопець.

- І я теж, - засміялась Дженет. - Але без них я з'їду з глузду від нудьги!

Ох, як же вона і її юний вчитель помилялися на рахунок того, що ці вміння їй не знадобляться!

****

П'ятнадцятий день народження графині мав бути відзначений званим балом в замку Марча. "Цього разу ніякої біганини та дерев не буде. І взагалі - пора вирости!" - попередив її батько. Все частіше й частіше лунали розмови про заміжжя. Ймовірною партією для дівчини пророчили сина з роду Аграйлів. Вони ще ні разу не зустрічалися, бо на бал у палаці короля, де знайомилось між собою багато дітей знаті, дівчатам можна потрапити лише із шістнадцяти, тож ця подія чекала Дженет на наступний рік. Саме тому Аграйли були запрошені на свято, аби познайомитись із майбутньою невісткою та перезнайомити між собою дітей. От тільки вони не прийшли... За два дні до того молодому Аграйлу виповнилося 22 і він мав бути на Великому Полюванні згідно традиції свого роду, тож святкову частину на честь спадкоємця мали об'єднати зі святкуванням дня народження графині та імовірними заручинами.

Почувши про те, що її планують сватати на день народження, Дженет не могла стримати злості. Думки про те, що вона житиме із некоханим, доводили її до сказу! І якщо минулого року вона могла ще якось не думати про це, то нині все різко змінилось. Звістка про імовірне сватання вибила дівчину з рівнваги. Вона боялася того дня, коли їй приведуть її партію. Дженет була вдячна татові і за виховання, і за любов, однак цього не могла пробачити йому, всій політичній системі, і всій знаті країни. Вона щиро не розуміла, чому жінки мають бути слабше за чоловіків і виступати товаром у вигідних домовленостях? І то, їй було ще гріх жалітися - вона мала освіту, на відміну від деяких інших дівчат з менш заможних родин, рівень знань яких сягав ледве середнього. Їх розглядали виключно як майбутніх матерів, що бавитимуть дітей і не матимуть права голосу. Дженет же, скоріш за все, прийматиме хоч якісь рішення. Але все одно це видавалося несправедливим і саме тому дівчина хотіла бути не слабшою за чоловіків. Навчаючись фехтуванню, вона хоч якось відкараскувалась від відчуття безсилля, що поглинало її, коли вона думла про своє заміжжя.

****

- Невже хоча б цей день неможна було не паскудити цим сватанням?! - вона гнівно зробила випад уперед, атакувавши Рона, сина охоронця, рапірою. - Мене нудить від думки, що я маю бути скотиною, яку показують, мов на базарі, аби вигідно продати! 

- Воу, пані, ви сьогодні люта! І лють додає вам небезпеки, - несподівано йому не вдалося так легко відбити рапіру Дженет, як зазвичай. - Послухайте, може все не так погано? Той Тамлейн, кажуть, гарний та освідчений.

- Та мені плювати! Не хочу його бачити! Хай зникне! - Дженет вибила рапіру з рук вчителя.

- Вітаю, у вас є розвиток! - поплескав він у долоні. І нехай Дженет змогла зробити це тому, що він не очікував удару під час балачки, але це все одно успіх для дівчини, яка займається всього лиш рік у порівнянні із ним, що тримає у руках зброю з юних літ, готуючись бути охоронцем Марчевих володінь, а то й самого графа.

Після уроку Дженет розпашіла та зла поверталась у замок, коли її перестріла стурбована фрейліна.

- Пані, страшна новина! Тамлейн пропав у лісі після полювання! - жінка знизила голос. - Кажуть, його ніби-то Королева Фей забрала... Ваш батько дуже засмучений. Пишне святкування скасують з поваги до Аграйлів, але вас неодмінно вшанують. Просто будуть лише найближчі родичі.

Дівчина зблідла. Чомусь їй стало совісно. Вона так злилася і так не хотіла бачити того Тамлейна... Ось і не побачить. Але це геть не те, чого б вона бажала для нього...