- Дженет! А ну повернися, нестерпне дівчисько! Навіщо ти зробила бант на хвості півня?! - няня вже не могла бути ввічливою та звертатися до малої посіпаки "Ваша Світлість". Мале дідько щодня придумувало щось нове. От і зараз втнуло: полізло у курник та зав'язало стрічку на хвості півня. І це при тому, що їй заборонялося заходити на господарчі території. Але ж куди там втримати цей маленький пшеничнокосий вогник? Втекла від няні, коли та заснула на сонечку у кріслі-качалці на терасі. Ну як заснула, на хвильку прикрила очі, поки мала Дженет старанно виписувала літери, сидячи за столом.
****
Талновите дівча вже у свої п'ять років впевнено тримала перо, знала літери, вміла читати. Але ж таким шибеником виявилась, що навіть хлопці знатних герцогів, які нерідко приїжджали гостити до славетного графа Марча, не могли тягатися із Дженет у пустощах. Не тільки писати, читати і танцювати, але й лазити по деревах та спритно бігати вміла Дженет. Важко порахувати, скільки разів вона вислуховувала довгі лекції про поведінку леді після того, як вмудрялася накапарити десь, а то й побити когось з графських синків, бо він їй сказав, що дівчата слабші хлопців. Але Дженет було байдуже на всі умовляння.
Ось і зараз вона, щасливо сміючись, тікає від няні та залазить на розлогу яблуню у саду графа.
****
Придворний блазень Марча, який слугував ще й хвацьким збирачем всілякого різного, що відбувається при дворі герцога, не раз хитав головою і казав пошепки кухарці, що Дженет ставить під загрозу репутацію графа. Якщо вона не припинить себе так поводити, то буде їй непереливки. Це ж підростає майбутня дружина когось зі знатних. Сам батько Марч теж переживав, але що поробиш? У нього завжди було купа справ, як у довіреної особи королівського двору, тож доньку стримувати не встигав. Мати Джент померла, коли тій було всього два рочки, тож малеча росла із нянями, які обожнювали її без міри, та все одно без материнської ласки... Ця обставина давала малій розбишаці велику поблажку. Варто їй було зробити нещасні очка та пообіцяти татусечкові, що вона так більше не буде (ну, принаймні, дуже спробує - цю фразу мала хитрунка завше додавала після своїх обіцянок), як той танув. І за деякий час, коли "буря вщухала", Джанет бралась за своє.
Була і ще одна обставина, яка давала дівчинці захист від батьківського гніву. Коли дружина герцога завагітніла, то приснився їй сон, у якому до неї прийшла королева Благого Двору Фей, Титанія. Вона сказала, що рід її має договір із феями. І за їх захист та допомогу людська жінка має дозволити душі лісового духа народитися на світ та любити її, як свою доньку. І ні за яких умов не покидати рідного замку. Мати Дженет погодилась, але, прокинувшись, вирішила, що це був просто сон і що не варто хвилювати цим чоловіка. Звісно, вона вже переїхала у маєток графа після одруження, тож про що могла йти мова? Графові Марчу також приснився сон із попередженням, але він вирішив не турбувати цим вагітну дружину. Обидва з подружжя не дізналися про сни одне одного...
Але даремно вони не слухали Світлої Королеви. Володіння графа Марча оточував Картехогський ліс, який називали Зеленою Країною Фей. Розкинувшись на пагорбах довкола замку, він дивував людей красою і лякав таємничою силою, що йшла від нього. Ліс був такий прадавній, що у його гущавинах можна знайти дуби, обійняти які годні не менше п'ятьох людей. Сонячні галявини перетинали струмки, на берегах яких росли червоні та білі дикі троянди. Наскільки гарним був ліс, настільки ж і небезпечним. Кажуть, він займає територію Фей Неблагого Двору, який знаходиться під владою Темної Королеви Меб. Подейкували, що вона є володаркою потаємних снів та силою своєю зробила рабами і звела зі світу не одного чоловіка. Ті, хто потрапляв на службу до Меб та під її чари, ставали її лицарями. І саме тому всім при дворі графа було суворо заборонено наближатися до лісу, а особливо жорстока кара очікувала того, хто не догледить за Джанет. За будь-яку ціну її треба втримати від лісу за багато верст. Граф не міг собі це пояснити, але відчував, що доньку треба берегти від тої прадавньої хащі, куди, як кажуть люди, не досягає сила та влада Світлих Фей.
А ще спокою йому не давало те, що після народження дитини жінка його дивним чином почала тухнути, поки не згас вогонь її життя через два роки після пологів...
****
- Злізай негайно, Дженет, бо все розкажу батькові! - заледве віддихавшись та безпомічно тупцюючись під деревом, гукнула няня.
- Не злізу! Ти нечемно до мене говориш! Попроси правильно! І обіцяй, що нічого не скажеш татові, - не розгубилась мала.
- Злізьте будь ласка, Ваша Світлосте, дуже прошу вас. І обіцяю нічого не казати вашому батькові. - стиснувши руки у кулаки, опанувала себе стара фрейліна.
- Ну доообреее, - протягнула Дженет та спритно злізла вниз.
"Якась вивірка, а не графська дитина!" - закотила очі няня.
- То навіщо ти таки хвоста півню стрічкою зав'язала? - няня взяла малу за руку та повела до замку.
- Він же має бути гарний. Він один хлопчик серед дівчат-курок. Я йому співчуваю. Вони ж постійно до нього говорять, всі разом. Йому там важко, тож хотіла його розрадити.
- Моя ти мила, - розсміялась няня. Не могла вона сердитися на таку щирість.
- То ж так само як і королю важко, і татові. Довкола них постійно багато людей. А жінок - особливо. Вони такі говіркі! Бідні чоловіки! - зітхнула Дженет.
В голові фрейліни майнула думка про те, що мала надто спостережлива і робить доволі дорослі висновки. Нянечка пересмикнула плечима, коли зустріла погляд глибоких синіх очей дівчинки - щось нелюдське дивилося звідти. Але варто було жінці кліпнути, як полуда зникла. "Я, певне, перенервувала"... - подумала вона. - Ходімо, пора обідати.
- А потім урок вишивання? - понуро спитала Джаженет.
- Так. І буде він на півгодини довше, аби ти знала, як бешкетувати. Неси відповідальність за свої вчинки.
Відредаговано: 13.09.2023