Будинок Подарунків

БУДИНОК ПОДАРУНКІВ

Дмитрик міцно спав. Йому здавалося, що навкруги дзвенять чарівні дзвіночки. Блискучі сніжинки літали навколо та сяяли наче маленькі ліхтарики. Світло ставало яскравішим, тому Дмитро розплющив очі.

— Прокидайся, сонько! — почув голос сестри.

— Я вже не сплю.

— Та ні, спиш, — засміялася Марічка.

— Чого б це?

— Бо ти навіть не подивився, де ти зараз!

Дмитрик приклав долоні до очей та легенько потер їх. Оце так! Над ним було нічне небо, в якому миготіло безліч білих зірочок.

Марічка була немов намальована й одягнена у зелену куртку.

— Ми у Місті Свят! — радісно вигукнув Дмитро.

Виявилося, що він дрімав у казкових санчатах, які швидко мчали засніженими пагорбами. Сестричка сиділа поруч та тримала повідець.

— Ти вмієш керувати різдвяним оленем? — здивувався Дмитрик, підводячись.

— Не вмію, але вчуся, — засміялася Марічка, змахнувши повідцем.

Олень затупотів. Сніг розлітався з-під його копит, а діти хихотіли.

— Куди ми так поспішаємо?

— Напевно, терміново потрібна наша допомога! — відповіла Марійка.

— Дивно, я був не тут…

Санчата зупинилися. Дмитрик роззирався навкруги. На галявині було безліч інших повозок. Дітлахи складали в них червоні мішки та коробки. Деякі, як і братик із сестричкою, тільки приїхали. Вони теж усе зацікавлено роздивлялися.

Велика хатинка світилася різноколірними вогниками. З вікон линуло тепле помаранчеве світло. Весела музика лунала навкруги. Настрій був чудовим!

— Поглянь! — прошепотів Дмитрик, вказуючи на вивіску.

«БУДИНОК ПОДАРУНКІВ» — променіло на вивісці рожевими лампочками.

— Ми приїхали до Діда Мороза! Можливо, нам щось подарують?

Дмитрик заплескав у долоні, радіючи. Марічка зіскочила із саней і подала руку братику, допомагаючи злізти. На чоботах одразу заклекотіли дзвіночки.

До дітей підійшли хлопчики в синіх костюмах:

— Помічники, треба квапитися! Попереду багато справ! — сказали вони й махнули рукою, запрошуючи до будинку.

Усередині кипіла робота: хлопчики носили коробки, а дівчата зав'язували на них стрічки у бантики.

Над головою пролетіла величезна сова у синьому капелюшку. В її лапках був якийсь мішечок, який вона закинула в коробочку і полетіла далі. 

Дітки аж голову нахилили від несподіванки.

— Така смішна! Сова у капелюшку! — Дмитрик прикрив рот долонею, сміючись.

— Тихіше, — Марічка приклала палець до губ, всміхаючись.

У кутку кімнати, біля прикрашеної ялинки, сидів Дід Мороз. Він щось писав на конверті. Але, коли побачив брата та сестру, підвівся до них назустріч.

Широко розвівши руки, привітливо заговорив:

— Ласкаво просимо до Будинку Подарунків! Без вас ми не впораємося!

Дмитрик розглядав його червоний костюм і дуже радів, що зараз він не сам, а з сестрою. Марійці було б сумно та образливо, якби вона знову не потрапила до Міста Свят.

— Ви тут складаєте подарунки для діточок?

— А ти кмітливий, Дмитрику! — відповів дідусь. — Саме так! Ми підписуємо листівки, загортаємо іграшки, а потім розвозимо подарунки за адресами. Як бачите, роботи непочатий край!

Озирнувшись, Дмитро та Марічка побачили цілу купу з мішечків. Маленький білий зайчик підбіг до цієї купки, схопив мішечок і пострибав до хлопчика з коробкою. Поклавши подарунок у коробочку, її передали дівчинці, щоб та зав'язала бантик. А далі виносили на вулицю і складали до санчат.

— Цей процес не зупиняється, поки тривають свята. Але ці подарунки особливі! Для незвичайних діток!

— Яких? — перепитала Марічка.

— Для тих, хто не має любові батьків та рідних! Кого не огортають у теплі обійми та не тішать добрими словами.

Дмитрик засмучено схилив голову. Він любить обійматися з мамою, бавитися з татом й гратися із сестричкою. Навіть уявити не міг наскільки складно бути самому. Без сім'ї. Без любові.

— Я хочу віддати свій подарунок цим діткам! — впевнено виголосив Дмитро.

— І я теж! — підтримала Марічка.

— Це похвально! — закивав Дід Мороз. — Однак ви повинні розуміти, що залишаєтеся без подарунка на Новий Рік.

— Не страшно! Я можу потерпіти без нової іграшки. Все найдорожче вже у мене є!

Хлопчик взяв сестру за руку, а вона його лагідно обняла та поцілувала у щічку.

— Якщо ви так вирішили… — дідусь задумався. — Добре! А на знак подяки дозволяю вам створювати Дрібку Щастя!