Чарівна коробка

ЧАРІВНА КОРОБКА

Ніч перед Різдвом особлива! Вона сповнена приємних передчуттів, очікування подарунків, сюрпризів, щасливих усмішок рідних й, обов'язково, див.

За вікном сипався пухнастий сніжок, а на стінах бігали різноколірні промінчики. Червоні, сині, зелені вогники осяювали приміщення, даруючи святкову атмосферу та настрій.

Дмитрик лежав у ліжку, слідкуючи за миготінням безлічі лампочок попід стелею. Годинник показував одинадцяту ночі, але хлопчику ніяк не вдавалося заснути. Він думав про ялинку. Бо під нею, за сріблястим пухнастим дощиком, були приховані подарунки.

«Цікаво, що для мене приготували батьки та сестра? А, можливо, встигли покласти свої пакунки й дідусь із бабусею?» — розмірковував Дмитро.

Прислухався. Чи немає розмов у будинку? Ні. Тихо. Усі дорослі міцно спали. Вирішив сходити до гостьової кімнати, де в кутку біля незаштореного вікна стояла ароматна красуня. Присівши навколішки, роздивлявся написи на листівках. Ось від матусі, а ось щось від сестри Марічки.

Поміж усіх подарунків помітив одну коробку без листівки. Невелику, білого кольору, перев'язану золотою стрічкою. Допитливий хлопчина не міг втриматися, аби не зазирнути всередину і не дізнатися, для кого цей таємничий подарунок. Розв'язавши блискучий бант, обережно прочинив кришку.

— Чудасія! — прошепотів, міцніше стискаючи в руці стрічку.

Подих перехопило від побаченого: у коробці літали сніжинки, немов справжні, але неймовірно яскраві, наче тисячі світлячків підсвічували кожну маленьку крижану зірочку.

Простягнувши долоньку, Дмитрик споглядав, як на неї падали блискітки. Однак вони не танули, а залишалися на шкірі, випромінюючи м'яке світло. Несподівано снігова пороша піднялася, кружляючи навколо нього, як зимова хуртовина. Сліпучі часточки змусили заплющити очі.

Відчуваючи, що щось змінилося, повільно розплющив повіки, роззираючись. Навкруги був сніг, зелені ялини, вкриті білими ковдрами, величезні гори, над якими палахкотіли зорі, і легкий перелив дзвоників, що лунали здалеку.

Подивившись на руки, здивувався від того, якими чудернацькими вони здалися. Неначе намальовані, з тендітними пальчиками, які й досі утримвали бант від надзвичайної коробки. Торкнувся себе, розуміючи, що замість піжами з малюнком сніговичків, на ньому булла тепла зелена куртка, широкі штани та смішні чоботи зі сріблястими дзвіночками. Усміхаючись, Дмитро підняв ногу, легенько поворухнув нею й миттєво почув клекіт. Це було настільки весело, що він повторив цю дію іншою ногою.

— Я буцімто потрапив у казку, — підвів погляд, шукаючи стежку.

З пагорба линуло помаранчеве світло, тому хлопчик вирішив іти туди, сподіваючись, що зможе знайти відповіді та роз'яснення див.

Наспівуючи різдвяну пісеньку, аби швидше коротати час, радісно крокував засніженою стежкою, наближаючись до великого будинку, розташованого на самому краєчку пригірка. Підійшовши ближче, широко розкрив очі. Зупинився. Страху не відчував, лише здивування. Адже перед ним на просторій галявині стояло безліч дітей, таких як і він, намальованих. Мовби всі вони зійшли зі сторінок дитячих книг про новорічні пригоди.

Зі сторони лісу почулися дивні звуки. Сніг з ялин почав сипатися, а золотисті іскорки вилітали з-за дерев. На прогалинку вийшов олень. Він хитав рогами гілки, розчищаючи шлях, і видавав чудернацький рик. Позаду нього йшли й інші тваринки: гарні білочки, стрибучі зайчики, колючі їжачки та сірі мишенята.

Аж ось слідом за звірятами вийшов високий дідусь у синій шубі та з посохом. Він став перед будинком, поправив довгу сиву бороду й обвів поглядом присутніх діточок.

— Ласкаво просимо до Міста Свят! — голосно промовив, від чого гомін на галявині стих. — Я дуже радий, що всі маленькі помічники сьогодні приєдналися до нас!

— Ви Дід Мороз? — сміливо запитав Дмитрик.

— Це хто питає? — примружився, роздивляючись дітей. — Виходь сюди!

Хлопчик зніяковіло вийшов уперед, ставши перед усіма. Чарівний олень був зовсім близько до Дмитрика, що давало змогу краще роздивитися надзвичайну тварину. На шиї оленя виблискували маленькі дзвіночки, які при кожному ворушінні видавали чарівну ніжну трель, що нагадувала клекотіння скляних іграшок на прикрашеній ялинці.