Розділ 3.

Гліб дістав міні-ліхтар, пристебнутий до ключів від квартири, потягнув рукав куртки, щоб поглянути на наручний годинник. Ледве встиг кинути погляд на циферблат, як світло ліхтаря стало тьмяним і згасло, ніби хтось висмоктав з нього енергію.

— І наручний годинник показує опівніч! Час, справді, зупинився... А люди не можуть існувати поза часом...  – Глібові здалося, що він задихається, бо відбувалося те, що не мало пояснень.

— Якщо час зупинився, його треба запустити, — задумливо промовила дівчина. 

— Про що ти?! Уся електроніка накрилася! Зірки гаснуть. Ми всі загинемо! 

— Ти так вважаєш, Глібе, бо все йде не за твоїм планом. Але... Якщо електронні годинники ми запустити не можемо, то механічні — так! 

— Дурниці! 

— Чому? Дивись: першим зупинився великий годинник на старовинній башті. Згадай, після дванадцятого удару все застигло і зникло світло. Минулий рік дійшов до останньої своєї миті, а перша мить Нового року так і не наступила. Ми ніби провалилися у щілину між минулим і наступним роком! Застрягли в ній! А що, коли усе пов’язане саме зі старовинною Баштою з Годинником? 

— І що ти пропонуєш? 

— Забратися на башту й запустити годинник! 

Петренко лише головою похитав: 

— Маячня! Це не допоможе... Світ зруйнувався.  Як ти не розумієш, Іро, сама світобудова зруйнувалась! Зупинився час! Новий рік не наступив і вже не наступить ніколи! Кінець усьому! – його лихоманило, втім, як і більшість з присутніх на площі.

- Глібе! Глібе, отямся! Ми запустимо час заново! Ми врятуємо Новий рік! – трусила його за плече Іра.

- Маячня...

- Давай піднімемось на башту і подивимось, що можна зробити.

- Маячня...

— У тебе є кращий план? Немає? Тоді давай спробуємо здійснити мій.  Візьми себе у руки і хоч раз у житті спробуй щось зробити поза планом!

Зірки на небі все сильніше тьмяніли, а ті, що знаходилися по краю, просто танули, розчинялися у насідаючій темряві.

З важким зітханням, пробираючись крізь натовп загублених, Петренко рушив вслід за Іриною до башти. Обійшовши відреставрований фасад, вони знайшли майже навпомацки непримітні старі двері позаду будівлі. Дверцята були оббиті по краях залізом і замкнені навісним замком. Знайшовши неподалік камінь, Гліб збив замок, і вони увійшли всередину. 

Сходи по спіралі вели вгору, вони були старі, вологі й слизькі.

— Ти в курсі, що нікому не відомий вік цієї башти? — запитала Ірина. 

— Мене не цікавлять міські байки, — відповів Гліб. 

— А якби цікавили, то знав би, що Башту з Годинником у легендах називають Початком Усього Сущого. Її історія прихована в глибині віків, а може — й тисячоліть. Мені завжди здавалося, що від неї віє таємницею... 

Гліб не відповів. Він навіть не бачив сенсу в цій затії. Просто йшов за Іваненко, аби не лишатися на місці, серед натовпу, що повільно, але вірно, божеволів. Аби не бачити, як люди почнуть зникати, як і зорі.

Яка різниця, де закінчити свої дні?