Розділ 1.

— Куди зібралася, Іваненко? До кінця робочого дня ще три хвилини! 

— А ти, Петренко, що, секундомір із собою носиш? — Ірина різко підняла очі від столу, де вже складала сумку. 

— Я просто поважаю час, — сухо відрізав він, клацнувши кришкою ноутбука так, ніби поставив печатку. — Три хвилини — це теж час. 

— А я поважаю себе, — вона грюкнула дверцятами шафки. — І взагалі, сьогодні ж останній день року! Отже, робочий день мав би бути коротшим! Ти так не вважаєш? 

— Ти помиляєшся, Іваненко. Є час для роботи, є — для відпочинку. 

— Невже ти знаєш слово «відпочинок»? Напевно, й святкову ніч розпланував до секунди. 

— Жити — означає планувати. Так, я чітко знаю, де, коли й з ким святкуватиму. А ти, Іваненко, знаєш, як зустрінеш Новий рік? 

— Та до нього ще шість годин! 

— Ось! Твоє життя — хаос! 

— Знаєш, життя — не таблиця Excel... 

За звичайною перепалкою три хвилини промайнули непомітно, й Ірина, підхопивши сумку, рушила до виходу, кинувши через плече: 

— Гарно зустріти Новий рік, Петренко! І хай це буде не за графіком... 

Двері кабінету грюкнули так, що стіни здригнулися. Гліб лишився сам, і завмер, дивлячись на кружку колеги з недопитою кавою. 

«Симпатична ж дівчина. Якби не ця вічна легковажність, може, запросив би її зустріти Новий рік». 

Ірина йшла коридором, хмикаючи та хитаючи головою. 

«Як можна бути таким? Непоганий він, чесний, надійний. Але цей педантизм… Ніби живе за секундоміром. З таким чоловіком нудно! Провести з ним свято — тільки зіпсувати настрій. Хай живе за своїм... графіком...»

*       *       * 

Час невпинно наближався до опівночі. Містяни, які не любили зустрічати Новий рік за столом перед телевізором, товпилися на центральній площі під Баштою з Годинником. Башта була дуже стара, мабуть, давніша за саме місто. Вірогідно, з неї воно й починалося. 

Іра в рожевому пуховику пробиралася крізь натовп, затискаючи в одній руці ще не запалену бенгальську свічку, а в другій — стаканчик глінтвейну, куплений дорогою.

Без шампанського? То й гаразд! Цього разу буде так. 

Вийшло так, що Новий рік їй сьогодні зустрічати ні з ким. Але й це дівчину не засмутило. Як це — ні з ким? А ціла площа людей? Будуть феєрверки, хороводи навколо ялинки. Весело! 

А от Гліба побачити в цьому натовпі Ірина аж ніяк не очікувала. 

— Ти? Тут? Хіба зустрічати Новий рік на міській площі серед незнайомих людей — це твій план? 

— Так, саме так, — невдоволено відповів чоловік. — Я давно запланував опівночі бути біля ратуші, далі в мене за списком — навідати батьків, привітати сестру, потім ми з друзями... Втім, чого це я перед тобою звітуюсь? 

Йому не хотілося зізнаватися, що насправді плани пішли шкереберть: батьки несподівано поїхали святкувати до Трускавця, у санаторій, сестра з новим бойфрендом — на Балі, а друзі вирушили зустрічати Новий рік у лазні, чого розсудливий Гліб ніяк не міг схвалити. Щоб не сидіти самому в чотирьох стінах, він узяв пляшку шампанського, бокал і, поступившись своїм принципам, вирушив на центральну площу міста, сподіваючись зустріти когось зі знайомих. 

Зустрів — на свою голову. 

— Ти ж, Іваненко, напевно діяла спонтанно й опинилася тут випадково. 

— Ага, — весело кивнула дівчина, вирішивши, що навіть такий зануда, як Петренко, не зіпсує їй свято. — Вочевидь, доведеться нам із тобою зустріти перші хвилини Нового року разом. Тільки давай хоча б зараз не називати один одного за прізвищами, ми ж не на роботі. 

— Гаразд, Іро, — неохоче погодився Гліб. 

Думка зустрічати прихід року разом із ходячим хаосом його не надто тішила. Але куди подінешся: час — без п’яти дванадцять. Нехай, після опівночі можна буде повернутися додому й планувати новий день. 

— Зараз будуть феєрверки, вигуки, оплески, дзвін пляшок! — радісно повідомила Ірина, підпалюючи бенгальський вогонь і сьорбаючи ще теплий глінтвейн. 

— Тсс, слухай. 

На великому екрані, встановленому на площі, як завжди, виступав президент. Успіхи, плани, привітання... 

Годинник на башті пробив дванадцять разів і... раптом стрілки зупинилися, вказуючи в небеса. Екран згас. Та й усе місто теж: зникло світло у вікнах, застигли чорними очима світлофори, погасли вивіски й навіть гірлянди, що обвивали дерева. Перестала блимати ліхтариками велика ялинка в центрі площі. Повисла гнітюча тиша. Ні тобі феєрверків, нічого. 

— Що відбувається? — прошепотів хтось у натовпі.