«Галактика, відмита любов’ю та ополоником».

Крах реальності: Талос

​Це була мить, коли залізна логіка воїна капітулювала перед величчю життя. Грей, тримаючи на руках одну з доньок, звів погляд на екран. Там усе ще застигло обличчя Талоса — бліде, спотворене трепетом і нерозумінням.

​Грей відчув, як лють витікає з нього, залишаючи лише втому та глибоке, майже болюче усвідомлення: те, що зробила Рута, не належало тільки йому. Це належало всьому скаліченому всесвіту як єдиний можливий антидот.

​— Талосе, — голос Грея пролунав у динаміках «Молота Гніву» низько й хрипко. — Ти хотів бачити святиню? Хотів знати, за що ми боремося? Приземляйся. Один. Без зброї. На одну годину.

​Рута ледь помітно кивнула, підтримуючи його рішення. Вона розуміла: щоб остаточно знищити Імперію, потрібно показати її найвірнішим солдатам те, що неможливо заперечити.

​Теплиця

​Коли Талос переступив поріг теплиці, він спіткнувся. Його ноги, звиклі до магнітних підошв і стерильного пластику, не розуміли м'якості живої землі. Повітря — вологе, густе, наповнене пахощами квітучих томатів і кислуватим ароматом новонароджених — вдарило в легені, наче фізичний вантаж.

​Він зупинився за три метри від ліжка. Його очі гарячково бігали від втомленого обличчя Рути до двох маленьких згортків, що ворушилися: один поруч із нею, інший — на руках у Грея.

​— Це... неможливо, — прошепотів Талос. Його голос скидався на шелест сухого паперу. — Я бачив записи в архівах... але думав, що це метафора. Старі казки для примітивних видів.

​— Але ж ви, за мірками Всесвіту, не так давно прищепили «любов» до інкубаційних центрів і нашим землянам, — тихо промовила Рута, дивлячись йому в очі.

​— Це не наш рівень і не наша зона відповідальності, — відповів Талос, не відводячи погляду від немовлят. — Ми лише пропонували. Земляни, як і істоти на інших планетах, самі погоджувалися на це.

​— Твоя правда, — гірко всміхнулася вона. — Кілька тисяч, можливо, і погодилися добровільно. Але потім ви впровадили систему, не залишивши іншим вибору. Ви зробили природне життя розкошю, недоступною для тих, хто просто хотів мирно жити у своєму світі.

​— Пробачте... — ледь чутно видихнув він.

​Талос дивився на Руту і бачив неймовірний контраст: вона була творцем, яка щойно змінила біохімію Галактики, і водночас — вразливою, знесиленою жінкою, яка ледь тримала очі розплющеними. У цей момент його реальність не просто тріснула — вона розсипалася на порох.. 

​ Шок і асоціації

​Талос повільно опустився на коліна. Він простягнув тремтячу руку, але не наважився торкнутися навіть краю ковдри.

— У нас у Центрі Генезису... — почав він, і його обличчя перекосилося від огиди до власного минулого. — Там усе біле. Тиша. Тільки гул стабілізаторів. Ми виходимо зі скла як готові вироби. Без запаху. Без матері. Ми — просто серійні номери з функцією стрільби.

​Він подивився на Грея, який стояв поруч із донькою на руках.

— А вони... вони пахнуть молоком і життям. Грей, вони ж... вони ж крихітні. Як вони можуть вижити в цьому космосі без захисних чіпів? У них навіть шкіра прозора!

​Для Талоса це був ментальний вибух. Він усе життя вважав силу в металі та броні, а зараз бачив, що наймогутніша сила у Всесвіті — це ці рожеві долоньки, що безпорадно шукають тепла.

​— Підійди ближче, — тихо сказала Рута.

​Талос здригнувся. Він підповз ближче, і в цей момент одна з дівчаток —  копія Грея — розплющила очі й видала тонкий, вимогливий звук. Талос відсахнувся, наче від удару струмом.

​— Вона... вона розмовляє? — вигукнув він.

— Вона заявляє про своє право бути, капітане, — відповів Грей, і в його голосі більше не було ненависті, лише сум. — Це те, чого нас позбавили. Права на цей перший крик.

​Талос закрив обличчя руками. Його плечі здригалися. Весь його досвід командувача, всі його стратегії розсипалися в порох. 

Він зрозумів, що всі його завоювання, всі його «ідеальні операції» були лише спробою заповнити ту порожнечу, яку він відчув зараз — відсутність коріння, відсутність тепла, відсутність матері.

​Час минав швидко. Талос сидів на землі, не зводячи очей з немовлят. Він асоціював їх із «Світанком», про який говорив Раян. Якщо ці діти можуть жити так, без чіпів, без контролю, то і вся Галактика може.

​Коли Грей поклав руку йому на плече, даючи зрозуміти, що час вийшов, Талос підвівся. Він виглядав так, наче постарів на сто років, але його погляд став ясним.

​— Дякую, — прошепотів він, дивлячись на Руту. — Тепер я знаю, що я захищаю. Я не захищаю Імперію. Я не захищаю навіть вас. Я захищаю це Диво. Щоб вони ніколи не дізналися, що таке Кронос.

Він розвернувся і вийшов, не озираючись. Попереду на нього чекав холодний місток «Молота Гніву», стерильний метал і нескінченна темрява космосу.

 Але тепер Талос знав: у його серці, там, де раніше панував лише сухий статут, назавжди оселився запах вогкої землі, а у вухах відлунював перший крик доньки Грея — звук, сильніший за будь-який наказ Імперії.

​ Відлуння вірусу

Талос ішов стежкою від теплиці до свого шатла, наче в щільному тумані. Його мозок відчайдушно намагався оцифрувати пережите: таїнство народження, кров, перший крик і людські сльози Грея. 

Ці образи не вкладалися в суворі матриці воєнного статуту.

​Раптом його внутрішній інтерфейс збожеволів. Це був новий чіп — не той старий, вибухонебезпечний механізм прямого примусу, що тримав його в «добровільному» полоні, а  простіша і водночас досконаліша модель, яка все ж залишалася під’єднаною до єдиної нейромережі Імперії.

​Система видала каскад критичних помилок. Сенсори близькості, відкалібровані на виявлення біологічних загроз, раптом почали «волати» прямо в його нейрони. 

Червоні індикатори в очах Талоса замиготіли, сигналізуючи про «аномальний сплеск біоенергії» за кілька метрів праворуч.

​Він зупинився і різко повернув голову.

 Біля невеликої огорожі, де росли лікарські трави, стояла дівчина. Це була Яна, помічниця бабусі Меланії — одна з врятованих втікачок із Землі, яку Меланія взяла під своє крило. На ній був простий сарафан, руки були в зелені соку від трав, а за вухом стирчала гілочка м'яти.