Трибунал Фурії та Ехо Справедливості​

Маркус не знаходив собі місця. Він намотував кола по Прихистку, наче загнаний звір, поки врешті не вирішив завітати до Раяна в лабораторію.

 Його мрія про велику битву, про дзвін сталі та вибухи ворожих баз розсипалися під спокійними, але вбивчими аргументами Марти. 

Він відчував себе абсолютно безпорадним у цьому новому світі ідей, де бластер більше не був головним аргументом.

​— Ти думаєш, що ми нічого не робимо, Маркусе? — Рута підійшла до нього, жестом запрошуючи до головного термінала. — Підійди. Подивись, як виглядає справжня війна майбутнього.

​Раян активував голографічну трансляцію. Завдяки вкраденому маяку вони отримали прямий доступ до камер спостереження на одному з флагманських крейсерів Магуріанців — «Молоті Гніву». Те, що побачив Маркус, змусило його заціпеніти.

​На містку крейсера, де раніше панувала мертва, стерильна тиша, зараз вирував справжній хаос. Оскільки ідеологія Магуріанців майже не допускала жінок до керуючих посад, весь командний склад складався виключно з чоловіків. 

Раніше це були холодні, безрадісні й без емоційні фігури в ідеальній формі. Тепер же світ здригнувся.

​На головному екрані два вищих офіцери, замість того щоб координувати бойовий курс, вчепилися один одному в горлянки. 

Їхні обличчя стали багряними, а очі блищали від неконтрольованої люті та надлишку тестостерону. Проте найстрашніше було інше: гормональний коктейль, замішаний Рутою, пробудив у них первісне бажання, яке не знаходило звичного виходу. 

Не маючи поруч жінок, ці «закостенілі» воїни почали виплескувати свою пристрасть та агресію один на одного. 

Ті, хто ще хвилину тому були соратниками, тепер дикунськими поглядами міряли один одного з сумішшю жаги та ненависті.

​— Подивись на них, Маркусе, — тихо сказав Раян. — Вони не можуть віддати наказ, бо кожен хоче домінувати. 

Вони не можуть стріляти в нас, бо вони занадто зайняті собою. Їхня випещена чоловіча солідарність розсипалася під натиском лібідо, яке ми викрутили на максимум. 

Вони стали заручниками власних інстинктів у замкненому просторі залізних кораблів.

​Маркус спостерігав, як горда еліта перетворюється на некерований натовп, де тваринний потяг став важливішим за військовий статут.

— Це... це страшніше за будь-яку бомбу, — прошепотів повстанець. — Ви зламали їхню суть.

​Поки Імперія занурювалася в гормональне пекло, на Прихистку у одному з її куточків, панувала зовсім інша енергія. Оркус вирішив, що настав час для власного «вирішального наступу» — на серце Меланії.

​Він не став використовувати лазери чи голограми. Натомість Оркус згадав описи старовинних земних традицій. 

У затишному куточку саду, під кронами дерев, він накрив стіл білою тканиною, яку потайки виміняв у штурмовиків. 

Коли Меланія прийшла на його заклик, вона побачила не просто вечерю, а справжню інсталяцію: свічки, зроблені з воску диких бджіл (яких відшукали Марта з Юрою під час чергової експедиції в лісі), і тарілку з ідеально нарізаним салатом, де кожен шматочок був викладений у формі тендітної квітки.

​— Оркусе, ти що, знову логістику переплутав? — пожартувала вона, хоча в голосі виразно відчувалося тремтіння. — Навіщо стільки вогню? Ми ж не в кузні.

​Оркус підійшов до неї ближче. Вперше за багато років він відчував себе не гвинтиком системи, а чоловіком.

— Це не логістика, Меланіє. Це... дефіцитний ресурс. Я зрозумів, що за всі ці роки в Імперії не бачив нічого красивого, що не було б зброєю. А потім я побачив тебе. Ти — мій головний Прихисток.

​Він подав їй руку. Меланія — ця «генеральша у спідниці», яка могла одним поглядом налякати загін штурмовиків, раптом відчула себе просто жінкою. Вона довірливо поклала свою руку в його.

— Ну добре, логісте. Сідай уже. Подивимося, чи не пересолив ти свою «свободу».

​Вони сиділи під двома золотими вогниками на нічному небі, і на мить здалося, що вся Галактика з її війнами зникла. 

Був лише запах вечірніх квітів, тепло бджолиного воску і двоє людей, які нарешті знайшли свій власний ритм — без жодних чіпів.

Анатомія падіння та вибір вільної людини

​На головному екрані лабораторії Раяна кадри з крейсера «Молот Гніву» головного та найбільшого корабля Кроноса, ставали дедалі відвертішими та жорстокішими.

 Дисципліна не просто зникла — вона переродилася на хижацьку піраміду. Вищі офіцери, чий тестостерон зашкалював, тепер утверджували свою владу не через накази, а через фізичне володіння тими, хто стояв нижче за рангом.

​На містку крейсера кремезний капітан із залізним поглядом міцно тримав свого підлеглого за шию, демонструючи всьому екіпажу свою абсолютну, первісну владу. 

Найстрашнішим було те, що слабші, чий гормональний фон так само був зламаний вірусом Рути, не просто підкорялися — вони віддавалися цій силі з якоюсь мазохістською насолодою, визнаючи право сильного на повне володіння їхнім тілом та волею.

​Маркус дивився на екран, і його обличчя звелося в гримасі глибокої огиди. Він міцно стиснув поруччя крісла, аж поки метал не почав жалібно рипіти.

​— Оце ваша «перемога»? — виплюнув він, обертаючись до Грея, який щойно увійшов. — Ми хотіли звільнити Галактику від тиранії, а ви перетворили ворога на зграю тварин! Ви подивіться на них! Це не боротьба за ідеали, це просто... бруд.

 Вони ґвалтують власну ієрархію. Я все життя мріяв вбити цих виродків у чесному бою, а тепер мені хочеться просто випалити цей корабель разом із усім, що там відбувається, щоб не бачити цього приниження людської подоби!

​Він різко відвернувся, не в силах споглядати, як ідеал «ворога-тирана» перетворюється на картину первісного спарювання за право домінувати.

​— Ти що, в дитинстві іграшками не награвся? Що за дитячий садок! — не витримала Рута, її голос дзвенів від обурення. — Постріляти йому захотілося! 

Я хочу безпеки для нашого дому, а ти тільки й думаєш про те, як натиснути на гачок. 

І що б ти собі не думав — нехай ця перемога не остаточна, але початок покладено.