Стратегічна загроза «Солоний огірок»​

Тривожний ранок.

​Ранок на Прихистку починався як зазвичай. 

Грей сидів за великим дерев’яним столом у вітальні,  де недалеко крутилася бабуся Меланія. Він вивчав на планшеті звіти про роботу системи «Привид».

 Рута, заспана й усміхнена, пройшла повз нього до комори.

​За хвилину вона повернулася, тримаючи в руках миску з  «сріблястими» огірками, що виросли на місцевому ґрунті й були дбайливо засолені бабусею в новому глечику. 

  Земля тут виявилася дійсно, не тільки родючою, а і клімат сприяв швидкому дозріванню чого б то не було.

 Грей з подивом спостерігав, як Рута з неймовірним апетитом хрумтить уже третім огірком поспіль, запиваючи їх розсолом прямо з миски.

​Бабуся Меланія, яка в цей момент поралася біля каміну, завмерла. Вона повільно повернулася, окинула онуку дуже уважним, рентгенівським поглядом, затрималася на мисці з огірками й... нічого не сказала Руті. Вона лише загадково хмикнула і перевела погляд на Грея.

​Коли Рута пішла в лазарет до батьків, бабуся Меланія витерла руки об фартух і сіла навпроти Грея. Капітан раптом відчув, що датчики небезпеки в його підсвідомості завили на повну потужність.

​— Ну що, Грейчику... — почала вона голосом, який обіцяв або орден, або трибунал. — Бачив, як наша дівка на солоне налягає?

​— Бачив, пані Меланіє, — обережно відповів Грей. — Мабуть, місцеві мінерали так діють. Юрій казав, що організму потрібен натрій...

​Бабуся важко зітхнула і підперла щоку рукою.

— Натрій йому потрібен... Ох і капітан! Ти мені скажи, ти до «інкубатора» свого готовий? Чи ти думав, що тільки у Бориса з Танком результати будуть?

​Грей завмер. Планшет вислизнув із його рук прямо на стіл.

— Ви... ви на що натякаєте? — проковтнув він клубок у горлі. Його логічний  мозок почав гарячково прокручувати  лекції Юрія, та Марти.

​— Я не натякаю, я тебе в ступор вводжу! — бабуся примружилася. — Рутка огірки відрами їсть, вранці бліда ходить, а ти мені про мінерали розказуєш. 

Ти, Грей, готуйся. Скоро тобі доведеться не тільки за планету відповідати, а й за те, що в цій планеті нове життя ростиме. Наше, людське. Без жодної кнопки, капітане.

​Грей відчув, як у нього німіють кінцівки. Він бачив смертельні бої, він бачив вибухи зірок, але новина про те, що він може стати батьком — природним шляхом, як у старих книгах — ввела його в стан системного шоку.

​— Але... — пролепетав він. — Юрій казав, що це займає дев’ять місяців. Ми ще не збудували дитячу... У нас немає сертифікованих харчових сумішей для немовлят... 

​— Харчові суміші йому подавай! — пирхнула бабуся. — Груди у матері будуть — от тобі й суміш! А безпека... Найкраща безпека для дитини — це батько, який не в штани накладає від страху, а колиску майструє!

​Грей підвівся, ледь не перекинувши лаву. Його обличчя змінювало кольори від блідо-мармурового до яскраво-пурпурового.

— Мені... мені треба перевірити периметр, — випалив він і вискочив із вітальні, забувши планшет.

​ Паніка в «Тіні».

​Грей майже біг до ангару. Йому здавалося, що все поселення тепер дивиться на нього і знає. Шам, який пробігав повз, радісно гавкнув, і Грею почулося в цьому гавкоті: «Таточко!». Папуги Дар та Гарха на даху гончарні верещали:

— Грей попав! Огірки — сила! Кум Степан чекає на внука!

​Він залетів у рубку свого корабля і зачинився.

— Раяне! — вигукнув він у порожнечу. — Мені терміново потрібні дані про... про розвиток людського ембріона в умовах зміщеної осі планети! І креслення... креслення дерев’яних ліжок!

​Раян, який з’явився на екрані, здивовано підняв брову:

— Грей? Ти виглядаєш так, ніби тебе щойно вкусив магуріанський бойовий дрон. Що сталося?

​— Гірше, Раяне... — Грей закрив обличчя руками. — Здається, біологія перемогла мою стратегію. Рута їсть солоні огірки.

​Раян на мить замовк, а потім видав такий регіт, що його було чутно навіть у поселенні еларі.

— Вітаю, капітане! Здається, твій «Ноїв ковчег» щойно отримав головного пасажира!

Математика болю капітана Грея.

​Для нього, як для воїна, цифри — це факти. І цифра «20» стала для нього справжнім вироком.

​Грей зачинився в ,,Тіні", вимкнувши навіть внутрішній зв’язок. Перед ним на голографічному екрані висіла тривимірна модель людського скелета. Він дивився на ці кістки так, наче це була схема ворожого крейсера, яку неможливо пробити.

​— Двадцять... — прошепотів він, і його голос здригнувся.

​Він пам'ятав свій найгірший бій на кордоні туманності Оріона. Тоді вибухом його відкинуло в ущелину, і він зламав чотири ребра та ключицю.

 Він пам'ятав цей хрускіт, цей пекучий вогонь у грудях, від якого темніло в очах.

 А Марта — спокійна, професійна Марта — Він пам'ятав як вона йому колись говорила, що жінка при народженні дитини, переносить біль еквівалентний 20 переломам кісток.

​Грей почав міряти підлогу кроками.

«Чотири кістки — це шок першого ступеня. П’ять — можлива втрата свідомості. Двадцять... Двадцять — це смерть», — працював його  аналітичний модуль.

​Він уявляв Руту — таку тендітну, таку світлу. Як вона може пройти через це? Його Рута, яка сміється над його серйозністю, яка хрумтить огірками й навіть не підозрює (як йому здавалося), яка катастрофа на неї чекає.

Цілий день він провів у такому стані, допоки не вирішив:

​— Я не дозволю, — гаркнув він у порожнечу кімнати. — Я знайду спосіб.

​Він кинувся до термінала, і неважливо що була уже ніч на дворі.

— Раяне! Прокидайся! Мені потрібна повна блокада больових рецепторів. Локальна, епідуральна, нейронна — будь-яка! Ми маємо розробити поле, яке повністю анестезує периметр... е-е... породіллі.

​Раян з’явився на екрані, заспаний, із розпатланим волоссям.

— Грей, ти про що? Яка блокада? Ми систему «Привид» удосконалюємо.

— До біса «Привид»! — Грей майже кричав. — Ти чув Марту? Двадцять кісток, Раяне! Одночасно! Якщо Рута... якщо вона почне... я не витримаю цього звуку. Я не зможу просто стояти поруч!