Гостинність без кордонів.

Перед тим як, виступити перед усіма врятованими, Грей мусив їх усіх звільнити. Він увійшов у модуль, де деякі його люди уже звільняли полонених.

​Коли Грей і його люди пройшли вглиб, вони зрозуміли, що Магуріанці сортували жінок не за силою чи навичками, а за генетичним потенціалом. 

Трюми були розділені на кліматичні зони, кожна з яких підтримувала умови рідних світів бранців.

​— Капітане, подивіться на ці біо-мітки, — прошепотів Кордон, вказуючи на мерехтливі панелі біля кожнго відсіку. — Тут не імена. Тут... класифікації сумісності.

​Грей зупинився біля першої прозорої перегородки.

​Раса Ейрі (Повітряні ремісниці): Там була жінка з блідо-фіолетовою шкірою та тонкими крилами, складеними за спиною, наче пелюстки зів'ялої квітки. Вона притискала до себе маля, яке мало такі ж напівпрозорі пальці. Їхня раса славилася здатністю маніпулювати повітряними потоками. Магуріанці явно хотіли вивчити, як ця «магія» передається при природному народженні.

​Мешканки Системи Онікс: Далі Грей побачив високу жінку з лускою, що переливалася смарагдовим світлом. Її очі не мали зіниць — лише глибокий золотавий блиск. Це були представниці раси з неймовірною регенерацією тканин. «Матриця для створення безсмертних солдатів?» — майнула в Грея похмура думка.

​Тіні з Сектора Шелон2: В окремій зоні, зануреній у майже повну темряву, сиділи істоти, що здавалися витканими з туману. Їхні діти не плакали — вони видавали низькочастотний гул, від якого вібрували стіни корабля.

Жінок було дуже багато, і всі вони мали свої унікальні особливості, як і діти деяких з них.

​Грей зламав головний термінал сектора, і перед ним розгорнулася жахлива таблиця «схрещування».

— Раяне, тут уся таблиця дивися...— Вони планують серію примусових гібридизацій. 

- Бачу...Вони хочуть вивести вид, який поєднає в собі витривалість людей, регенерацію Онікса і... Господи, вони хочуть створити ідеальну расу рабів, яка б могла розмножуватися сама, але залишатися підконтрольною через чіпи в мозку немовлят ще в утробі... Їх везли не тільки задля вивчення, а і на запліднення.

​Грей глянув на ці сотні життів — такий собі генетичний банк всесвіту, замкнений у залізі. Він зробив крок до найближчої капсули, де жінка з раси Ейрі дивилася на нього з благанням.

​— Кордоне, знімай блокування з усіх кліматичних зон одночасно! — Ми не просто рятуємо їх. Ми повертаємо всесвіту його різноманітність, яку магуріанці хотіли перетворити на свій монолітний порядок.

​Він зрозумів: кожен малюк тут був унікальним шансом для своєї раси не зникнути в стерильних лабораторіях. 

Коли він побачив, як ці жінки — сині, зелені, лускаті, крилаті — почали виходити з капсул, підхоплюючи своїх дітей, Грей відчув, що його Прихисток скоро стане найдивовижнішим місцем у всій Галактиці.

​— Ви вільні, — сказав він, і це слово пролунало десятками різних мов, що змішалися в один великий гул надії.

Це був момент, коли Прихисток перестав бути просто поселенням і став справжнім ковчегом. 

​Місцеві мешканці — ремісники, штурмовики та звільнені раніше раби — вишикувалися вздовж площі.

 Вони очікували побачити сотню істот, як зазвичай. Але коли з модуля почали виходити сотні жінок та дітей — синіх, крилатих, вкритих лускою чи з туманом — натовпом прокотився гул зачудування. П'ятсот двадцять вісім нових життів.

​Грей вийшов вперед, тримаючи руку на ефесі бластера, але не для залякування, а щоб підтримати рівновагу від втоми.

— Слухати всім! — його голос, підсилений гучномовцями фортеці, перекрив шум вітру. — Будинки ще будуються, але ніч на Прихистку холодна. Ми не залишимо нікого просто неба.

​Бабуся Меланія вийшла вперед першою, витираючи руки об фартух.

— Ну що застигли, ідоли?! — гукнула вона до штурмовиків. — Крес, Ліам! Кожен бере по двоє малят і матерів. У кого в хаті є зайвий куток — ведіть до себе! У моїй вітальні на підлозі місця вистачить на десятьох, а перина в мене м'яка! 

У фортеці кімнат не надто багато, пригодних для прожиття, та які змогли ми привели до ладу, які вільні. Тож ще тридцять, розселимо окремо.

​Почався справжній круговорот. Кожен тутешній мешканець, хто вже встиг облаштувати хоч якийсь побут, підходив до новоприбулих. 

Це було дивне і зворушливе видовище: суворий бородатий коваль-еларі брав за руку тендітну жінку-ейрі з малям, обіцяючи, що в його домі найтепліша піч. 

Штурмовики розносили ковдри та гарячий чай, який Марта та Юрій готували великими баками прямо на площі.

​Грей спостерігав, як його фортеця та околиці, перетворюється на величезний вулик. Почуття відповідальності тиснуло на плечі, але теплий погляд Рути, яка стояла поруч, давав йому сили.

Раян та "Повітряна квітка".

​Серед метушні Раян займався технічним забезпеченням: він налаштовував переносні обігрівачі та атмосферні фільтри для тих рас, яким було важко дихати повітрям Прихистку.

​Саме тоді він її і побачив.

Вона виходила з модуля останньою, підтримуючи під лікоть стареньку жінку своєї раси. Це була представниця народу Ейрі — та сама, з напівпрозорими крилами, які зараз були вкриті інеєм від космічного перельоту.

 Її шкіра світилася м'яким лазуровим світлом, а очі були кольору літнього неба Землі, про яке так часто розповідала бабуся.

​Вона зупинилася, важко дихаючи, і її крила безсило здригнулися. Раян, забувши про налаштування фільтра, зробив крок назустріч. Його зазвичай гострий інженерний розум на мить відключився.

— Вам... вам потрібен стабілізатор тиску, — пролепетав він, простягаючи їй прилад.

​Вона підняла на нього очі, і Раян відчув, як по його нейронних зв'язках пройшов імпульс, потужніший за будь-який серверний розряд.

— Дякую, — прошепотіла вона мовою, яка звучала як передзвін кришталю. — Моїй матері важко дихати.

​— Я... я Раян. Я збудую для вас найкращу зону з киснем. У моїй лабораторії є відсік з ідеальним тиском.