Операція «Білий Гнів» Психологічна диверсія

Рута:

За мить до небезпеки.

Коли ми нарешті ввійшли до вітальні, я зрозуміла, що Грейдан — це лише квіточки. 

Справжнє випробування чекало на його воїнів.

Після того, як Кльопа  доставила їжу, та розставила тарілки, бабуня Меланія взялася до основної страви.

Вона вже встигла «взяти в полон» двох його "десантників" , змусивши їх тримати рушники, поки вона розставляла миски з дивною червоною субстанцією.

​— Так, соколики, сідайте, не соромтеся! — скомандувала бабуся, вказуючи Грею на місце поруч зі мною. — Зараз ви спробуєте наш стратегічний запас.

 Це борщ. Від нього у вас не тільки шрами затягнуться, а й совість прокинеться.

​Грей з підозрою вставив ложку в миску, наче це був невідомий мінний пристрій.

— Бабуню, — прошепотіла я, — у них перекладачі на слові «борщ» знову видають помилку «невідома біомаса».

— То нехай звикають! — відмахнулася вона. — Грейчику, ану їж, а то як заміж за тебе Рута піде? Будеш мені худий, як той папуга?

​Грей ледь не захлинувся борщем. Його брови злетіли  високо, а рука сіпнулася що ледь не збила Шушу, яка якраз намагалася поцупити його шматок хліба.

— Заміж? — перепитав він, дивлячись на мене очима, повними жаху й надії водночас.

— Ой, та не роби таку міну, наче я тебе на ешафот веду! — бабуся підморгнула йому. — Ти хлопець нівроку, плечі як у мого кума Степана. Земля йому пухом. Тільки обличчя трохи... ну, життя пожмакало.

 Але то нічого, Рутка в нас дівка з руками, вона тебе підлатає, будеш як новенький з конвеєра!

​Я відчула, як мої щоки палають. Грей сидів нерухомо, боячись навіть дихнути, поки Шуша впевнено залізла йому на коліно й почала перевіряти вміст його кишень.

— Дивись, Грею, — вела далі бабуся, підливаючи йому компоту. — З жінкою треба як з навігацією: спочатку даєш повний газ, а потім вмикаєш м’яку посадку. 

Ти їй комплімент зроби! Не мовчи, як обісраний пацюк у кукурудзі.

 Про очі скажи, чи про те, як вона вправно лапи тим твоїм нещасним пришиває.

​Грей повільно повернувся до мене, його голос тремтів:

— Руто... у вас... дуже... функціональні очі. І... дезінфікована посмішка.

Я закрила обличчя руками, стримуючи істеричний сміх.

— О боги, Грею, це був найкращий комплімент у моєму житті! — витиснула я.

​У цей самий момент ідилію перервав різкий звуковий сигнал. 

На великому екрані з’явилося обличчя Кордона — помічника Грейдана. Він виглядав смертельно блідим.

— Капітане! Магуріанський патруль!  Засічено в двох секторах від нас. Вони йдуть за тепловим слідом «Ковчега», який все ж таки мабуть засікли. Нам треба діяти.

Вони виходять із гіперпростору за 20 хвилин! Нам треба...

Грей підвівся та почав роздавати команди. 

— У вас є десять хвилин, щоб закінчити справи, — сказав Грей, звертаючись до батька. — Ми беремо вас під повне маскування моєї «Тіні». Сьогодні ніхто не помре.

​Та бабуся Меланія, не вагаючись, підійшла до екрана й погрозила Кордону ополоником.

— Та зачекай ти, іроде нехрещений! — крикнула вона прямо в камеру. — Люди ще компот не допили, а ти зі своїми патрулями лізеш! Не бачиш — у капітана особисте життя налагоджується? Сідай Грейчику назад, зараз бабуня все підготує. 

​Кордон на тому боці зв’язку просто завмер із відкритим ротом. - У нас  15 хвилин не більше, - промовив він тихо та збентежено, думаю чи що його командир їде дахом.

Він явно не був готовий до того, що його грізного лідера виховуватиме старенька в фартуху.

— Але... мадам... — пролепетав він.

— Ніяких «але»! — відрізала бабуся. — Передай своїм магуріанцям: якщо вони посміють перебити нам вечерю, я їм у двигуни замість пального розсолу наллю! Грейчику, сиди, їж сало, я сама розберуся. Знаємо стикалися.

​Грей подивився на мене, потім на екран, де розгублений Кордон чекав наказів, і раптом... він усміхнувся. Вперше по-справжньому.

— Кордоне, — промовив він, намагаючись зберегти командний голос. — Роби, як каже жінка. Затримай їх. Скажи, що ми проводимо «глибинну дезінфекцію» об’єкта. І... не заважай нам їсти борщ.

​Я зрозуміла одну річ: магуріанці можуть мати тисячі кораблів, але проти борщу, бабусі Меланії та логіки нашої сім'ї у них немає жодного шансу

​Вітальня наповнилася ароматом, який змусив би будь-якого магуріанця здатися без бою. 

Бабуся Меланія, як головнокомандувач кухні, розставила миски перед іншими заціпенілими воїнами.

​— Ну що, соколики, чого зажурилися? — бабуся вперла руки в боки, дивлячись на величезного десантника з механічним оком. — Виглядаєте так, наче вам кум Степан у борщ гірчиці насипав замість сметани! Знаєте, як мій кум казав? «Краще живіт від сала, ніж горб від роботи!».

​Воїни Грея синхронно схилили голови набік.

 Їхні перекладачі видавали довгий монотонний писк.

— Ким був ваш «Степан»? — подав голос Грей, ретельно записуючи щось у планшет. — Це посада? Титул? «Кум» — це спеціаліст із дегустації ліпідних сполук?

— Ой, іроде! — бабуся вибухнула сміхом. — Кум — це... це стан душі! Це коли людина тобі рідна не по крові, а по пригодах. 

Ви от зараз їсте разом — значить, уже трохи куми.

— Записано: «Кум — біологічний союзник, об’єднаний спільним споживанням калорій».

​Коли прийшов час десерту, бабуся підсунула Грею шматок яблучного пирога.

— Ти, Грейчику, не соромся. Рутка його сама пекла. А ти, доцю, що сидиш? Навчи хлопця «стріляти очима». Бо він у тебе як термінатор перед перезавантаженням.

— «Стріляти очима»? — він перевірив свої оптичні датчики. — Моя модель не передбачає вбудованої лазерної зброї в очних яблуках. Це нова земна розробка?

— Це зброя масового ураження серця, дурнику! — реготнула бабуся. — Руто, покажи йому, як на нашій планеті почуття проявляли, поки влада не вирішила, що ми всі маємо бути як запчастини до трактора.

​Я відчула, як обличчя стає гарячим. Я відрізала шматочок пирога і, проігнорувавши всі правила пристойності, піднесла його до губ Грея.