Випробування вакуумом

Це був чудовий початок, але космос не пробачає помилок, особливо коли твій корабель — це відновлений брухт, а команда — сімейний підряд із цілим зоопарком на борту.

​Ми були в польоті вже третю добу. Життя на шатлі поступово набувало своєї дивної рутини. 

Бабуся Меланія намагалася готувати на плиті, яка постійно капризувала в умовах низької гравітації, а тварини нарешті зрозуміли, що підлога не завжди під ногами. 

Роял навчився відштовхуватися від стін, щоб влучно приземлятися на плече батька, а папуги Гарха та Дар перетворили вантажний відсік на свій власний авіатренажер.

​Все змінилося о другій годині за корабельним часом.

​Раптовий, пронизливий звук сирени розрізав тишу. Світло в рубці змінилося на тривожне червоне.

— Тиск у другому технічному відсіку падає! — вигукнув Рік, його пальці літали по сенсорах. — Руто, у нас витік!

​Ми з братом миттєво кинулися до моніторів. На схемі шатла червоним миготіла зона біля зовнішнього шлюзу вантажного відсіку. 

Це було саме те місце, де ми латали обшивку старими листами металу.

​— Це не просто витік, — голос батька пролунав по внутрішньому зв'язку, він уже був у технічному коридорі. — Схоже, мікрометеорит або втома металу.

 Тріщина розходиться. Якщо не закриємо зараз — втратимо весь кисень за годину.

​Ситуація була критичною. Зовнішні маніпулятори шатла заклинило ще під час вильоту — старий брухт давав про себе знати. 

Вихід у відкритий космос був надто ризикованим, адже шатл продовжував прискорюватися.

​І тут ми почули дивний звук у навушниках. Перекладач зафіксував інтенсивні сигнали від... Шуші.

«Дірка! Свистить! Холодно! Там темно!» — панічно транслював пристрій.

​Ми забули, що Шуша, завдяки своїй звичці залізати в найменші щілини, облаштувала собі «спостережний пункт» саме за обшивкою вантажного відсіку.

— Ріку, вона бачить місце пошкодження зсередини! — крикнула я.

​План «Гризун»

​Дістатися до тріщини людині було неможливо — вона знаходилася у вузькому технічному зазорі між внутрішньою герметичною капсулою та зовнішнім корпусом.

— Батьку, нам потрібно доставити туди герметизуючу піну, — я вже бігла до шафки з обладнанням. — Але ми не проліземо. Туди пройде тільки Шуша.

​Це звучало божевільно. Наш хом'як мав стати космічним ремонтником. 

Батько швидко спорудив щось на кшталт легкого захисного кокона для Шуші, до якого прикріпили балончик із нано-піною.

​— Шушо, маленька, — Рік тримав її на долоні, його голос тремтів. — Треба затиснути цей клапан там, де свистить повітря. Ти зрозуміла?

​«Смачно пахне? Їжа буде?» — переклав прилад.

— Буде! Ціла гора насіння, тільки залий ту дірку!

​Шуша зникла в технічному отворі. Ми завмерли, дивлячись на показники тиску. Хвилини здавалися вічністю. Ми чули її сопіння та шкряботіння лапок по металу.

«Тут вітер! Сильний вітер! Штовхає!» — сигнали ставали слабшими.

​— Вона не втримається, її висмокче в космос! — закричала мама.

Раптом почулося гучне ПШШ-Ш-Ш-Ш-ТЬ. На екрані тиск стабілізувався.

​— Є! Вона зробила це! — Рік ледь не підстрибнув до стелі.

Через хвилину з отвору вилізла Шуша. Вона була вся в білій піні, трохи скуйовджена, але страшенно задоволена собою.

«Я перемогла вітер. Де насіння?» — чітко видав перекладач.

​Ми всі видихнули. Батько важко опустився в крісло.

— Ось вам і «дикі тварини», — сказав він, витираючи піт із чола. — Жоден магуріанський робот не поліз би в таку щілину без чіткого алгоритму. А вона просто злякалася вітру і вирішила його «вимкнути».

​Ця пригода нагадала нам, наскільки крихким є наш дім серед зірок. Але водночас ми зрозуміли: наша команда набагато сильніша, ніж ми думали.

 Кожен із нас, від пілота до хом'яка, був готовий боротися за це життя.

​— Попереду астероїдне поле, — серйозно сказав Рік, повертаючись до керування. — Руто, бери на себе радари. 

Розваги закінчилися. Тепер починається справжній космос.

Міжгалактичний базар.

​Першим пунктом нашого плану було приземлення на Техно-Ярмарок — гігантську міжгалактичну планету-хаб. 

Офіційно ми прямували туди за новітніми гаджетами, які там коштували в рази дешевше, ніж на Землі.

 Але справжня наша місія була значно небезпечнішою. Ми потребували інформації.

​Ми планували затриматися там на кілька днів, щоб просто «розчинитися» в натовпі. 

Ходячи галасливими вулицями-рівнями, ми прислухалися до розмов тисяч істот з усіх куточків галактики. 

Нам потрібно було підтвердження чуток, які доходили навіть до нашої далекої Землі. Чуток про існування зовсім іншого ринку.

​На законному Техно-Ярмарку торгували металом, софтом і провізією.

 Але десь у затінку великих сузір’їв ховалася маленька планета, про яку не писали в офіційних картах. 

Там торгували незаконним: не просто товарами, а живими істотами. Розумними й не дуже, викраденими чи проданими за борги.

​Саме туди лежав наш справжній курс.

​Ми не збиралися ставати рабовласниками.

 Наша мета була іншою: викупити тих, хто мав знання, і запропонувати їм те, чого на тому ринку не було — свободу та рівноправну співпрацю. 

Нам потрібні були фахівці, здатні посилити наш екіпаж.

 Взяти з собою людей із Землі було неможливо: кожен із них був «прошитий» магуріанським чіпом, а отже, був потенційним шпигуном чи інструментом у руках влади. 

Нам потрібні були ті, хто, як і ми, стояв поза системою.

— Тримайтеся разом, — тихо сказав батько, поправляючи свій «саморобний» аксесуар на шиї. — І не вмикайте перекладачі на повну гучність, щоб не привертати уваги.

​Ми з Ріком ходили рядами, удаючи звичайних туристів-технарів. Тим паче що нам потрібно було придбати матеріал для ремонту нашого шатла.

Тварини залишилися  під наглядом мами та бабусі. Це було найбезпечніше місце для них, хоча Роял через перекладач обурено заявив: «Там пахне мільйоном чужих мишей, а я сиджу в металевій коробці!».