Розділ 48 

Не тільки наша з Октафом пара почала рухатися, решта гостей теж потягнулися до невеличкого піднесення, де, власне, і чекали на вихід короля. Висота цього пандуса була не більш ніж мені по коліно, але цього було достатньо, щоб зробити з людини чудову мішень. Утім, більшість гостей залишилися трохи на віддалі, бо королівська варта перекрила їм прохід. Поблизу опинилися іноземні делегації, вельми немаленькі, запрошені з дуже відомих особистостей і представники шляхетних прізвищ, а також далекі королівські родичі. Досить підозрілих особистостей, щоб імовірний вбивця легко міг сховатися серед них.

Нас пропустили до цих «особливих» гостей через зв'язки Октафа. Він якось по-особливому переглянувся з вартовими чи подав їм знак — і вони розступилися.

— Бачите когось підозрілого? — крадькома запитав мене Октаф. Ми якраз ніби непередбачено опинилися навпроти наорської делегації. Я ковзнула поглядом і полегшено видихнула: Захара серед присутніх не було. Щоправда, це означало, що він може бути десь іще. Тож моє полегшення дуже швидко зникло.

— Так, — кивнула я і вимовила ще тихіше. — Бачила кілька разів самого посла і чоловіка поруч із ним, ще в... Наорі. Вони безумовно пов'язані із зовнішньою розвідкою. Решта — ні, мені незнайомі.

— Тоді більше не дивіться в їхній бік, — прикрив мене своєю спиною Октаф. — Вибачте, якщо довелося згадати щось із минулого.

— Ви мене дивуєте, — усміхнулася я, хоча ситуація й справді нервувала мене більше, ніж я на то сподівалася.

Я забула, викреслила з пам'яті, як це — знати, що ти чиясь власність. Але було достатньо одного погляду у бік делегації, де сидять у кріслах лише «пани-власники», а кілька слуг або стоять на віддалі, або сидять на підлозі на колінах поруч, і я відчула легке тремтіння. Неприємно. Дивитися одночасно і не хочеться, бо всередині ворушиться розбуджене минуле, і хочеться, щоб остаточно зрозуміти, що повернутися я ніколи не змогла би. Померла, але не повернулася.

— Ви зблідли, — пояснив Октаф. — А я не настільки байдужий до вас, щоб не розуміти, чому.

— Це всього лише минуле. Погано інше — я чекала побачити серед присутніх одного конкретного чоловіка, але його тут немає. Він — головний виконавець, — я не вважала Захара організатором, він міг подавати ідеї, але слуга не міг ухвалювати настільки важливі рішення. Можливо, хтось із делегації був тією самою особою, з чийого схвалення відбувалися вибухи та інше. Але це вже ніяк не довести. Всі успіхи слуг — то успіхи пана-власника, але програші чи провали слуг — то лише вина самих слуг.

— Можливо, його вже затримали, — припустив Октаф.

— Хотілося, щоб усе було так…

— Після оголошення спадкоємця і закінчення основних церемоній, я думаю, ви зможете запитати про цю людину в його світлості.

— Не побоюєтеся відповідних дій Гейса? Ви все-таки мене викрали…

— Побоююся і знаю, що вони будуть, — усміхнувся Октаф, — але доля країни мені дорожча. Тож давайте оглянемо інших гостей. Тут не тільки наорці.

Я кивнула, і ми повільно рушили між групами людей, ніби вишукуючи когось. Чужі обличчя миготіли перед очима, тож я орієнтувалася на колір волосся і колір одягу, в якому востаннє бачила Захара. Хоча не забувала шукати не тільки його.

— Манеер біля колони, в компанії двом мефрау, — я трохи повисла на Октафі, привертаючи його увагу, і приклала руку до губ, вдаючи, що сказала щось смішне і тепер сміюся.

— Ваш знайомий? — він теж непогано грав, зімітував здивування й усмішку та нахилився до мого вуха.

— Не зовсім, але я бачила його вже в Солетті.

— Добре, я повідомлю. Ще хтось?

— Ні, більше нікого.

Захара я так і не побачила, хоча було кілька чоловіків у схожих вбраннях. Але вони були в делегації ліхтайнців і дуже смаглявими і чорнявими. Настільки сильно Захара не перефарбувати.

— Тоді я повідомлю про підозрюваного і повернуся. Ви залишитеся тут чи пройдете зі мною? — він жестом дав зрозуміти, куди прямує. Я мигцем глянула в той бік: капітан королівської варти, за нашивками це було чудово видно, стояв зовсім недалеко — може, двадцять кроків.

— Ідіть, навколо стільки вартових, що зі мною нічого не трапиться…

Але варто було Октафу відійти, як я відчула напругу, і тільки через довгі миті зрозуміла, що вона не зовсім моя. М'яко рушили, відчиняючись, ті самі двері, через які мають увійти король зі спадкоємцем. Щоправда, спершу з проходу з'явилися королівські вартові з монолітними щитами, що саме по собі було порушенням церемоніалу, але загальна увага була, звісно, прикута до постатей позаду охоронців… 

Якось ми з Гейсом обговорювали можливе спадкування трону. Все-таки мій чоловік теж був серед спадкоємців, добре хоч не на початку списку. До того ж наступників за традицією обирали з молодших родичів, краще б підліткового віку. Тоді можна приділити максимум уваги гідному вихованню майбутнього великого герцога, співправителя, який надалі займе місце короля. Серед можливих претендентів на це місце були навіть діти старшого брата Гейса. І я зараз згадала про сьогоднішнього підлітка з каміна, можливо, його батьки так само привезли на прийом... Раптом саме на ньому зупиниться вибір короля...