Розділ 46 

Здавалося, я могла би закричати або вивернутися з рук моїх викрадачів. Але водночас я сама вказала Лапці вести нас коридорами малолюдними і таємно. Мене все ще гризло те, що Захар пішов на прийом, а я ніяк його не зупинила. Нехай Гейс був упевнений у вжитих сьогоднішнього вечора заходах, нехай я вірила в нього, але все одно не могла перестати турбуватися. Ніхто з фрейзелійців не знав достеменно, наскільки може бути небезпечним цей чоловік. Настільки він може бути божевільний.

Тому моє викрадення постало переді мною в новому світлі. Я буду в палаці і отримаю можливість переконатися особисто, що все гаразд. Що мій чоловік живий. І до того ж все буде виглядати так, що не я самостійно порушила мою обіцянку, мене змусили її порушити.

Мене не хвилювало дуло магвапена, яке раз у раз встромлялося мені в спину. Октаф не вистрілить, принаймні, не в будівлі Інституції безпеки. Буде дуже складно пояснити, навіщо він убив дружину тутешнього міністра. Також я не хвилювалася про своє життя, коли сідала в зелфор. Спокійно прийняла простягнуту манеером Мероде руку. Я потрібна йому. Можливо, щоб довести, що Гейс неспроможний як міністр. А може, мої викрадачі справді настільки патріотичні, що хочуть лише перестрахуватися.

— Вам нічого не загрожує, — підтвердив мої думки Мероде.

— Октаф багато розповідав про спокуту, — стримано посміхнулася я. — Це можна було розцінити як погрози.

— Октаф все ще дуже молодий і схильний перебільшувати. Але в його віці це не дивно, — поморщився мій співрозмовник. — Я ж зі свого боку розумію, що ваше минуле залишилося в минулому. Я бачив багатьох шпигунів і таємних агентів, і ви, ваша світлосте, надто незграбна й галаслива, щоб бути однією з них. Я взагалі дивуюся, як ви у своїх пригодах собі голову не звернули.

— Про які пригоди ви говорите? — постаралася якомога натуральніше здивуватися я. Мероде розсміявся.

— Хоча задатки у вас є, визнаю. Так само можу визнати, що не всі з ваших поневірянь були марними. І жандарми з третьої бойової групи зобов'язані вам життями, мефрау. Хоча я й здивований, ніщо не заважало вам просто пройти повз, адже так?

— І що, мені просто треба було стояти і дивитись, як гинуть і жандарми, і звичайні люди? — з обуренням підхопилася я. Мені-то особливо нічого не загрожувало. Хоча ні, загрожувало, але не так як іншим, я би встигла піти. І якби не поява Захара, то... Утім, я вже не дізнаюся, як і що могло статися інакше.

— Це ще один гелд у скарбничку того, що ви давно вважаєте себе фрейзелійкою.

— Може, досить про мене і минуле? І поділіться краще про свої майбутні плани? — дещо різкіше, ніж очікувала, сказала я.

— Як скажете, ваша світлосте, як скажете, — примирливо підняв розкриті долоні Мероде. Дуже ясний жест, якщо ти — наорець. На таку явну провокацію я тільки хмикнула і відвернулася до вікна.

Повз проносилося місто, район був мені знайомий, втім не настільки, щоб я визначила, де ж саме розташоване управління Інституції безпеки. Але одне було зрозумілим — везли нас до королівського палацу.

Сьогодні на вулицях було багато перехожих, все-таки день Вознесіння. Не тільки в палаці прийом, а й у звичайних жителів свято. Уже зараз на площах виставляли столи і готували вуличну їжу. А ближче до вечора звідусіль звучатимуть музика та пісні, і жителі Солетти та інших міст і селищ питимуть, їстимуть і танцюватимуть.

От тільки не для всіх це свято. Жандарми і вартові залишалися на постах: поки ми проїжджали вулицями, я раз у раз помічала формені куртки.

Тиша в зелфорі не заважала мені хоча б трохи доєднатися до приємного загального відчуття захвату і радості. Ах, що б я тільки зараз не віддала, щоб просто бродити з Гейсом набережною Семуа і теревеніти ні про що. Я б сміялася над черговою історією з його робочих буднів і захищала нас від полуденного сонця парасолькою, а Гейс би приніс нам якихось простих закусок, що продавалися на кожному розі. І напої з бульбашками… От чому я не можу все змінити просто силою думки?

— Ми приїдемо до палацу вже... за годину, — манеер Мероде звірився з годинником. — На в'їзд зараз черга і королівська варта перевіряє усіх.

— Але не вас? — із зітханням повернулася я до співрозмовника.

— І мене також, — хмикнув він. — У цьому пункті я з вашим чоловіком згоден. Ніхто не повинен стати винятком. Будете зображати мою родичку.

— У масці та з котом?

— Кіт залишиться в зелфорі на випадок, якщо ви захочете втекти. Ви надто прив'язані до звіра, тож не кинете його напризволяще, адже так?

Я підібгала губи і знову відвернулася, бо він мав рацію лише частково. Лапка зрештою зможе втекти, я не сумнівалася в його здатності просочуватися крізь двері та вікна. Просто я зараз даремно ризикувати не хотіла, а ще вигідніше, щоб Мероде думав, що не помиляється.

— Обіцяю, що зайвої жорстокості я не допущу, — обнадіяв мене він.

— А щодо не зайвої?

— Її взагалі не буде, якщо ви будете з нами чесні та відверті, — запропонував мені Мероде. — Я знаю, що ми взяли не всю групу змовників. І якщо виконавців цілком можна відшукати, то їхнє керівництво більш... як би мовити, розумне, скритне і вивертке.