Розділ 40 

Кіт висів у чужій руці такою млявою ганчірочкою, що я на мить навіть злякалася, що з Лапкою щось не так. Невже вдарили? Оглушили? Крові на шерсті видно не було, але це не означало, що травм немає зовсім. Я потягнулася всім своїм даром у бік кота і відчула відгук: біль, дискомфорт і готовність втекти. Кота, судячи з усього, збили звідкись, схопили і жорстко стиснули. Лапка міг чинити опір, я це знала і не раз бачила, наскільки це може бути активний опір, але він також був розумний і розумів, коли краще почати вириватися. Зараз людина, яка його несла, була занадто зосереджена, щоб не дати коту втекти.

Я могла би простогнати від розчарування. От тільки природа зв'язку між магнером і твариною була такою, що тварина завжди буде тягнутися до направляючого, шукати його. Лапка зробив те, що мав зробити: знайшов мене. Усе інше це проблеми людей, а не котячі.

— Чудово, — із задоволенням ляснув долонею себе по стегну Захар. — Сунь цю тварюку в якийсь мішок, я його візьму. Хочу декому показати цю здобич.

— Своїй дівці? — припустила економка.

— Може, їй, а може, то не ваша справа! — відрізав Захар із похмурими веселощами.

— Це наша спільна справа, — засперечалася вона, але у відповідь отримала тільки байдужий смішок. Захара більше кіт цікавив, ніж жінка, що стоїть перед ним. Навіть дивно, у моїх спогадах він більше приділяв увагу саме жінкам, чому я не була рада. Бо ця увага діставалася і мені.

Утім, обмірковувати чужу поведінку було ніколи. У мене залишалося не так і багато часу, щоб вирішити, як витягти манеера Лапку. Щойно він опиниться в мішку і тим більше в руках Захара, кота мені не врятувати.

А коли мені вдастся викрутитися і збігти, Лапку одразу вб'ють. Я не плекала надію, що мене будуть виманювати на кота. Цей план могла придумати тільки людина, яка сприймає тварин дещо інакше, ніж як незначущих істот, інструменти або безсловесні перешкоди. Коту просто звернуть шию, щоб хоч якось зігнати злість і заподіяти мені шкоди.

Якщо йти, то треба робити це зараз.

Але якщо я піду, то…

Не можу, не можу піти.

Це нерозумно — ризикувати собою заради всього лише кота. Або навпаки це якраз і має сенс, бо цей кіт довгий час був моєю єдиною родиною. І не було для мене нікого важливішого за Лапку, доки не з'явився в моєму житті Гейс.

Фактично в мене не було вибору. Мене Захар точно не вб'є як кота, я йому потрібна. А приниження... Якщо треба, то витерплю і приниження, все задля того щоб вірний друг вижив. Нехай цей друг — усього лише кіт.

Я дочекалася, коли чоловік із котом підійде якнайближче, і вистрибнула з кущів прямо до нього. У грудях неприємно занило, навряд чи це дійсно була тріщина, але забій виявився болючим.

«Біжи!» — я цілеспрямовано наказала Лапці.

Пальці чоловіка здригнулися від несподіванки, кіт вигнувся, полоснув пазурами в різні боки, плюхнувся на чотири лапи і, трохи кульгаючи, майнув рудим снарядом у кущі.

Я ж нікуди не долетіла, впала на доріжку. Щось кричав Захар, пахло чомусь паленим, можливо, це слідом за котом полетіли згустки вогню. Я не звертала уваги і продовжувала насильно своїм даром гнати кота геть. Нехай живе.

У мої думки сам по собі закрався образ Октафа. У нашому з Гейсом будинку нікому довіряти не можна, якщо вже навіть наша економка замішана в змові. А от королівський вартовий забезпечить життя і здоров'я з більшою ймовірністю, ніж давно знайомі мені й коту стіни. Лапка зможе втертися в довіру, він дуже милий, коли потрібно. А ніч можна перечекати і в ковбасній крамниці на сусідній вулиці…

Я не знала, як складеться моя доля, тому не загадувала — зможу колись забрати кота чи ні, побачимось ми ще колись чи ні.

— Усе нормально, просто моя гостя вирішила вийти і подихати свіжим повітрям, — Захар поводився, як зазвичай, просто підняв мене на ноги, схопивши за комір куртки, і потягнув до ґанку. Сховати обличчя не вийшло, наді мною бовталася та сама тьмяна, але все-таки здатна розвіяти темряву лампа.

Обличчя економки завмерло, очі округлилися, рот прочинився, вона ворушила губами, явно не знаючи, що сказати.

— Вечір добрий, Албердіно, — хрипко промовила я.

— Данніке, твоя знайома? — здивувався Захар, але економка відразу перебила його. Вона вже впоралася зі здивуванням, і тепер я могла насолодитися повним спектром неприємних емоцій — злість і презирство, приглушені, ніби застарілі, стерті з часом. Що такого їй зробила королівська родина? Зробив особисто мій Гейс?

— Ви не знаєте, кого спіймали? — хмикнула вона і за мить похитнула головою, сама ж і відповідаючи: — Ні, вочевидь не знаєте.

— Данніке?.. — із зацікавленістю звернувся до мене Захар, але я проігнорувала його погляд.

Вердомме! Розклад вийшов не особливо приємним. Сподіваюся, я своєю дурістю не зробила гірше, ніж було. Але хто взагалі міг припустити, що в моєму сьогоденні раптом з'явиться слід із мого минулого? І що зараз на цьому самому порозі в невідомому будинку зійдуться всі лінії?

Чим це мені загрожує? Чи радше, чим це тепер загрожує Гейсу? Король не стане, звісно, ризикувати нічим заради мене, він сам втратив дружину й дітей, тож імовірна моя смерть його не турбує... Якщо вибору не буде, я допускала, що рятувати мене не стануть. От тільки Гейс, він, напевно, з глузду зійде від хвилювання…