Розділ 32 

Губи незнайомця були вимогливі й безцеремонні, але несподівано обережні. Я вкусила нахабу за нижню губу, спробувала вдарити його, але мої руки перехопили і притиснули до чужих грудей. А ще — ось це вже ні в які рамки не лізло! — мені до нестями хотілося відповісти на поцілунок.

Що то за харс?!

Але минула секунда, друга, зникло моє здивування, переляк і злість, а у відповідь мене затопили чужі почуття — безодня потреби і бажання, що буквально скручує зсередини, щемлива ніжність і запаморочливе захоплення. Відчуття тепла і позамежної близькості. Безцеремонні губи вже не завойовували, а м'яко пестили моє обличчя. І я підставляла щоки, губи і навіть ніс, тільки б не припинялися ці дотики. Тікати не хотілося.

— Гейсе, Гейсе... — сама не розуміючи, що робила, покликала я. І одразу ж підскочила на місці. Невідомий, чи вже відомий мені чоловік, не ворушився, щоправда притримував мене за талію, щоб я не втекла. Емоції не брехали, це й справді був Гейс. Та як він смів?!

— У мене мало серце не зупинилося! — проричала я і навпомацки знайшла вимикач світла в салоні, і тьмяна лампа, що спалахнула, показала мені мого чоловіка, закутаного в чорне по саме підборіддя.

— Вибач, не втримався, — посміхнувся він дитячою посмішкою, за що одразу ж отримав від мене ляпаса по плечу.

— А якби я тебе не впізнала?! — я продовжила гарчати на Гейса і стривоженим поглядом одночасно оглядала його. Одна рука повністю схована в рукавиці, на щоці медична наліпка, під однією зі штанин фіксувальна пов'язка, а біля стінки зелфора валялася тростина. І коли я вкотре стукнула його по грудях, він поморщився. Значить, і під курткою пов'язки.

— Хіба мене можна не впізнати? — обурився тим часом Гейс, ретельно відволікаючи мене від огляду — пальці його здорової руки м'яко погладжували моє зап'ястя. — Чи ти за ці дні вже знайшла іншого? Не вірю, що він цілується краще за мене!

— Ідіот! Мій чоловік — ідіот! — простонала я і міцно притиснулася до його грудей. Нехай йому буде неприємно і навіть боляче. Нехай відчуває, як мене зачепили його слова!

— Вибач, кохання моє, не втримався, — прошепотів мені на вухо Гейс. — Я повинен був побачити тебе. Мені сказали про замах. Це моя вина. І Каспар був не в дусі, коли дізнався про мої подарунки.

— А Каспар коли-небудь буває в дусі? — я притискалася до Гейса і слухала його почуття. Як же мені не вистачало його присутності, наших розмов, підтримки й ніжності! І зараз мій дар показував мені, як сильно ми один до одного були прив'язані. Перебувати поруч із Гейсом було легко і природно, безпечно. Але я розуміла, що цей його візит тимчасовий. — Як тебе тільки випустили?

— А ти думаєш, хтось знає? — хмикнув він. — Мене тут немає, вважай так. Ще кілька хвилин — і зникну як хмаринка у сонячний день.

— Не хочу тебе відпускати, мені знову сняться кошмари, — зізналася я. Тільки йому я могла зізнатися, йому і Лапці.

— Пробач, Нікке, — прошепотів він, торкаючись губами до моєї скроні. — Пробач. Ще трохи — і все повернеться на свої кола. 

— Ти обіцяв! Як тільки все мине, так повертайся до мене, відразу ж! — зажадала я.

Емоції Гейса спалахнули бажанням, і я піддалася цими почуттями, жарко видихнула в губи чоловіка. Гейс простогнав моє ім'я і стиснув мене в обіймах так сильно, що салон зелфора закрутився навколо. В одну мить я опинилася в нього на колінах, його рука — у мене під сукнею на стегні... І я майже втратила голову від виру почуттів і дотиків, якби не різкий запах крові.

— Ти все-таки ідіот! — рявкнула я на чоловіка, пробираючись руками йому під куртку. Звісно ж, на пов'язках виступила кров, бо декому було ще зарано вдавати з себе героя-коханця.

— Ти робиш мене ідіотом, — м'яко посміхнувся Гейс. І я так і не визначилася чи то стукнути його, чи то поцілувати, тому просто похитала головою.

— Значить, тобі не варто поруч зі мною перебувати, — насупилася я, але чоловік підхопив мої долоні й притиснув до своїх усміхнених губ.

— О, ні! Життя надто часто вимагає від мене бути розумним, тож можна я побуду ідіотом хоча б із тобою?

Я не змогла відповісти йому «ні», бо така винятковість була приємною. А придумати щось у відповідь... Часу в нас майже не залишалося. Ще кілька квапливих поцілунків — і в дверцята зелфора делікатно поскреблися.

— Це за мною, — з жалем видихнув Гейс, накинув на голову капюшон, підхопив тростину і виповз зі злегка прочинених дверцят.

«Люблю тебе, Нікке», — було останнім, що я від нього почула. А за кілька миттєвостей, коли здогадалася смикнути завісу на віконці, я вже не знайшла жодного натяку, куди подівся мій чоловік.

— Куди вирушаємо, ваша світлосте? — як ні в чому не бувало запитав Октаф, який одразу ж з'явився на місці водія.

Великою була моя спокуса повернутися додому і сховатися в спальні, захопити манеера Лапку в полон, відкрити скриньку з пам'ятними подарунками від Гейса і чекати. Але спокійно чекати я ніколи не вміла, так само як і сидіти без діла. Тож замість дому я попросила відвезти мене за другою адресою.

— Ви ж розумієте, що там нікого немає, і будинок, найімовірніше, під наглядом Слідчої інституції?