Розділ 29 

Чоловіка, що стояв навпроти, мені хотілося відштовхнути. Занадто неприємні емоції! Він більше не виглядав для мене звичайним. Його зовнішній вигляд миттєво змінився — і обличчя стало більш огидним, тіло — брезклим, а очі — злими. Коли відчуваєш усю красу чужих емоцій, потрібно тримати себе в руках і не перетворювати людину на чудовисько, просто зіткнувшись із негативом. Але, мабуть, я занадто довго не використовувала здібності і вже трохи забула, що це таке — звичайні чужі заздрість, гнів і ненависть.

Пауза в розмові затягувалася. Потрібно було щось сказати самій.

— Мій Гейс — королівський міністр церемоній, — нявкнула я, оскільки манеер продовжував мовчати, а його ненависть не стала слабшою.

Мій голос здригнувся. Я не хотіла, але сила почуттів незнайомця продавлювала мене ще сильніше, вибиваючи з очей сльози. Стримати схлипи зрештою я не змогла. Емоції майже одразу втратили в силі — зникла ненависть, лишилося тільки легке невдоволення та презирство.

— А я — заступник міністра безпеки, — м'яко вимовив манеер, але мене було не обдурити його словами. — Раджу вам пройти зі мною.

— Я спочатку хотіла б усе ж таки... — я зробила крок назад. Від однієї згадки про посаду цього манеера в мене всередині все заледеніло вірніше, ніж від його ненависті.

— Вам нема чого там робити, ваша світлосте. Кабінет манеера Ванделіра було опечатано, — голос змінився, говорив заступник міністра вже не так привітно. А всередині нього закипав гнів.

— Але ж там речі... — скорчила я ридаюче обличчя, якщо вже сльози зараз не складно викликати, то треба було цим користуватися.

— Вам щось не ясно з того, що я сказав?! — раптом зірвався чоловік, схопив мене за руку і потягнув коридором. Я спіймала чуже ледь відчутне почуття азарту, задоволення і передчуття, і мене відразу охопила паніка. Небесна діво, він ненавидить мого чоловіка, а тепер навіщось тягне мене коридором! Я завжди боялася власного минулого, але ніколи не думала, що моє сьогодення може принести мені проблеми: наприклад, ворогів мого чоловіка.

— Відпустіть! — заволала я і почала вивертатися.

Манеер заступник не очікував такої спритності, вилаявся, розтиснув хватку, одразу вчепився в мене іншою рукою, але я його подряпала і заверещала голосніше. Навіть якщо він і не хотів зробити нічого підозрілого зі мною, нехай мене краще визнають неадекватною, в мене хоч причини є: хвилювання за чоловіка. А якщо хотів, то я рятувала цим вереском собі життя!

— Скажена кішка! Харс із тобою, істеричко, — він відкинув мене вбік, до стіни. Я тут же опинилася на ногах, шкіру на зап'ястях неприємно пекло.

— Та що ви собі дозволяєте?! Я — герцогиня де Ашем, мій чоловік — міністр і родич короля, а ви... — мої сльози висохли, наче їх не було, тепер я стискала кулаки і витріщалася, в який бік краще бігти. Безпековик, звісно, сильний, як будь-який колишній військовий, але навряд чи він значно швидший за мене. І я, безумовно, маневреніша за нього, потрібно тільки постаратися.

Але манеер-заступник раптово невесело розсміявся, а потім з усмішкою промовив:

— Ти просто наївна ідіотка, зараз заспокоїшся і пройдеш зі мною, і не посмієш мені нічого проти сказати. Міністр церемоній, ха!..

Він промовив це так упевнено, що я на мить задумалася, а чи не магнер цей незнайомець. Але для подібних наказів потрібен сильний талант менталіста! Вердомме! Але ж я дивилася йому в очі, як я могла так схибити?

Кілька секунд я чекала, що моє тіло рушить проти моєї волі. Але нічого не відбувалося.

— Ну, на що чекаєш? — скомандував він. — Воруши ногами!

Я була повністю збита з пантелику. З якої причини мені виконувати його вимоги? Та ще й сказані таким тоном. Жодного тиску я на собі не відчувала. І що далі, то більше підозрювала, що цей чоловік навіть не був магнером.

— Чому це раптом ви вирішили, що я послухаюся вас? — поцікавилася я. — Чи це тому що ви на мене кричите?

Безглузде припущення, але, судячи з того, як він стиснув кулаки і наскільки сильнішим став його гнів, я влучила в ціль. Мені стало і смішно, і страшно. Це ж наскільки цей манеер примудрився залякати інших своєю фігурою і посадою, що він вже звик до того, що всі бездоганно виконують його накази. Не тільки підлеглі, а й просто випадкові люди.

Можна було розсміятися, можна було вимовити щось уїдливе. Але я обережно відступила ще на крок. Ми були самі-самісеньки в коридорі, я абсолютно не уявляла, які з дверей можуть бути відчинені. Але що мені було точно відомо: такі люди, як заступник міністра, не відступають, особливо якщо хтось намагається похитнути їхню владу. Не зміг підпорядкувати словом, підпорядкує ділом — схопить або вдарить. А я й так спробувала вказати на наше з ним дещо різне становище в суспільстві. Точніше, на різницю становища його і Гейса.

— Давайте розійдемося мирно, — запропонувала я. — Я вкрай не розумію, що ви від мене зараз хочете. І не хочу розуміти. До кабінету Гейса мені не потрапити, я зрозуміла, тому піду вже, красне дякую вам за попередження…

— Добре, — раптово змінився в обличчі манер заступник. — Вибач, дорогенька, що налякав. Але в мене важлива інформація щодо твого чоловіка, а сам я не так щоб вмію розмовляти з молодими і красивими мефрау. Тож, ваша світлосте, справді давайте відкинемо розбіжності й почнемо все спочатку. У моєму кабінеті…