Розділ 28

Я втратила свідомість, м-да, що ж, не найприємніше відчуття. Добре, що учениці не дали мені розбити голову об підлогу, а потім підсунули під ніс ті огидні лавандові солі. Уперше таке зі мною. І було б від чого! Через власні ж спогади! Невже я стала настільки тендітна та чутлива, так звикла до безпеки й теплоти, що картини з дитинства тепер могли довести мене до непритомності? Жалюгідне видовище.

З одного боку, це жахливо, а з іншого, це був знак, що я все ж таки забувала. Поступово, піддавшись любові одного чудового чоловіка, я забувала все погане.

Утім, відпочивати довго я не збиралася. Раз видався вільний час — а мої заступники і склад учителів запевняли мене, що впораються з усім і самі, без моєї присутності — потрібно було витратити цей час з розумом.

— Прямуємо до палацу, — скомандувала я Октафу, який підскочив на водійському сидінні. Він позіхнув і спробував мені заперечити.

— Я чув, вам стало зле, ви знепритомніли, ваша світлосте…

Я закотила очі, показуючи, як ставлюся до його заперечень. Дивно, щоправда, як вартовий встиг про все дізнатися, може, когось іще зобов'язали за мною наглядати і на роботі?

— Це всього лише поїздка, тож нічого важкого і виснажливого я не роблю, адже так?

— Усе правильно ви кажете, — зітхнув Октаф, вийшов із кабіни водія і тепер відкривав мені дверцята зелфора. — Прошу сідайте, ваша світлосте.

Я почула в його голосі значну частку смирення. Незважаючи на не надто радісну ситуацію, бо все ж таки були потерпілі й окрім Гейса, і до того ж злочинці не збиралися зупинятися, я відчула недоречну веселість.

— Вас точно не приставили до мене у якості покарання? — я вкрадливо поцікавилася у вартового.

— Мені навпаки здавалося, що це почесно — захищати герцогиню де Ашем…

— Здавалося? А зараз уже ні? Що змінилося? — хмикнула я.

— Зараз я близький до думки, що це не вас, а цей світ потрібно захищати від вас! — у міру жартівливо похитав головою вартовий.

— Та що ви таке кажете?! — я підтримала його гру і обурливо змахнула руками. — Вже півдня пройшло, а я ще нічого поганого не зробила!

— Але погодьтеся, потенціал у вас є, — Октаф дуже уважно подивився на мене, нагадуючи себе в той момент, коли ми щойно зустрілися. Жартувати він, вочевидь, уже перестав. Що ж, маска дуже суворого королівського вартового йому також личила.

— Ведіть зелфор, не відволікайтеся, — усміхнулася я, залишаючи останнє слово за собою. І Октаф мовчки взявся за важелі.

Насправді в таких суперечках я давно не дозволяла нікому отримати перемогу, хіба що Гейсу, але з ним перекидатися безглуздими репліками і взаємними уколами було напрочуд затишно. Напевно, тому що ніхто з нас не хотів один одного серйозно зачепити.

Королівський палац був палацом, і цим все було сказано. Він не був найвищим, так само як і найвигадливішим, але це було свого роду місто в місті. Від решти столиці палац відділяла кована огорожа, не настільки висока, щоб бути нездоланною. От тільки вінчали верх огорожі дуже гострі шипи, що залишилися з тих часів, коли владі доводилося відстоювати своє право на існування. Повстання закінчувалися з першими жертвами, що нанизалися на ті шипи. Магнера-бойовика, звісно, огорожа не зупинила би. Але всередині палацового комплексу цього нахабу вже зустрічали би його колеги.

Тож усі замахи на королівську родину відбувалися або за межами палацу, або були дуже ретельно спланованими й дуже тихими. Ніхто з гуркотом не вламувався з парадного входу.

Октаф не повіз мене через центральний вхід — там, де широка під'їзна дорога через незабутню Золоту площу, викладену облицювальним каменем із рідкісним відтінком ще за часів прапрадіда нинішнього короля. Ми вильнули навколо палацового парку та вздовж огорожі і зрештою зупинилися біля простішої брами. Тут, на відміну від центральних, вирувало життя, і якщо виблискувало щось, то не позолота і не каміння, а сонячне проміння на руків'ях магвапенів варти.

Я не вперше була в палаці, але й не відвідувала його так часто, як Гейс. Хоча насправді та частина будівель, де проводилися прийоми, і та, де працювали різні палацові і не тільки служби, були порядком рознесені в просторі. Тож на робочому місці Гейса я була всього лише один раз і то дуже швидким пробігом, і тепер боялася, що толком не згадаю, куди мені йти. Але хвилювання я швидко взяла під контроль: якщо щось забуду, то просто потрібно запитати першого-ліпшого. Цей нещасний не зможе відмахнутися від прохання герцогині, нехай я зараз і не виглядала як та сама герцогиня. Все ж сукні для прийомів і повсякденне вбрання відрізняється.

Октаф зупинився в знайомому мені місці, зовсім поруч з однією з трьох стоянок палацових зелфорів. Зараз тут було занадто багато військових і вартових, очевидно, на випадок нападу на палац. А може, слідчі все ще розбиралися з водіями…

— Ваша світлосте, давайте я організую вам зустріч із куратором водіїв? І хто ще вас зацікавив?

— Я не проти. Організовуйте, — поступливо погодилася я, поправляючи спідниці. Якщо й виходити назовні, то в пристойному вигляді.

— А куди ви тоді збираєтеся? — насторожено уточнив вартовий.