Розділ 26

Я прокинулася ривком і одразу ж сіла на ліжку, руки за звичкою потягнулися до Гейса, але чоловіка, ну звісно, на його стороні ліжка не було. Зате там розвалився не особливо чистий рудий кіт. Я обійняла манеера Лапку руками, підтягнула до грудей і спробувала заспокоїтися. 

Мені давно вже не снилися кошмари. Поки працювала секретарем у Градині, вони просто стали рідшими. Коли я вийшла заміж за Гейса, вони, здавалося, і зовсім зникли. А потім... 

Рідко, але все одно бувало, що вночі насниться мені сніг, залитий кров'ю, або нескінченне вищання тонких шпіцрутенів, що розтинають шкіру до червоного м'яса, або яскраві спалахи рудого полум'я, яке спалює усе довкола й мене зокрема, і полуголе тендітне дівоче тіло, що його тягнуть за ногу до яру. Тоді я прокидалася з криками і потім довго тремтіла, незважаючи на обійми і заспокійливі слова Гейса. Він ніколи не питав, що мені снилося, але розумів, що там не було нічого хорошого. Він мав рацію: у війні взагалі немає нічого хорошого.

— Зі мною все гаразд, — шепотіла я на вухо манееру Лапці. Кіт не муркотів, навряд чи йому подобалося те, як я його обхопила. Він просто терпів мої дотики, тому що мені зараз це було потрібно. І тому що я так і не вдягла свій браслет.

Не можна бути такою безтурботною!

Але, доторкнувшись до прикраси, я завмерла в роздумах. Може, ще один день? Все-таки я довго трималася, а Гейса поки що немає, і можна трохи дозволити собі послаблення... А може, вся справа зовсім не в моїй зручності, а в тій людині, яка мені чи то привиділася, чи то й справді була. Звісно, це явно хтось інший, це не може бути Біште! Я на власні очі бачила, як Біште помер. Але серце все одно стиснулося від страху.

А ще цей чоловік явно був там, де йому бути не належало, так пізно вночі вже точно. Він цілком міг мати причетність до замахів! Тому варто було бути у всеозброєнні!

Попри те, що причина була цілком собі важлива, я відчула гіркоту. Я не хотіла обманювати Гейса, але все зайшло надто далеко. Неможливо на четвертий рік заміжжя просто сказати «знаєш, коханий, а я від тебе приховувала одну не особливо важливу дрібницю». Дар магнера — це не дрібниця. Я добре вжилася в роль тієї, яка ніколи не використовувала магію. І мені подобалося це життя. І побут. І все інше.

От тільки доводилося брехати найближчій людині.

— Він би зрозумів, скажи я йому тоді, — прошепотіла я, притискаючись обличчям до шерсті Лапки. — Але тоді я не знала його так, як зараз. А зараз уже не час для таких зізнань.

— Мр-роу! — невдоволено промовив кіт. Я відпустила його, і манеер Лапка одразу ж почав вилизуватися. Його справді потрібно було помити.

Але перед цим і зборами на роботу в мене було ще кілька справ.

По-перше, треба було позбутися форми Слідчої інституції та оглянути свої куртку і штани. Сховати все серед речей — це тимчасовий вихід. Не приведи Небесна діва, якась завзята покоївка захоче розібрати завали в моїй гардеробній.

По-друге, хоч трохи почистити кота. Хоча…

Я поставила вазу з квітами на вікно, прочинила його, насипала бруду з чобіт, так, ніби на підвіконня вискочив не особливо чистий кіт. А потім примірялася, розмахнулася стулкою і змела вазу з квітами на підлогу. Довелося стебла ще трохи зіпсувати.

— Ти дуже незграбний кіт, дуже-дуже, — похитала я головою, киваючи Лапці на загиблий букет. — Як так можна було? Це ж був подарунок Гейса!

Мої страждання в кота не викликали нічого, крім нудьги й легкого невдоволення. Не подобалося йому, що я висловилася про нього в образливому тоні. Нехай самих слів він не розумів, але мої наміри зчитував.

Коли спальню та інші кімнати, де я проходила вночі, було оглянуто, а найменші сліди моєї подорожі, крім одягу, знищено, я викликала прислугу.

— Невеличка катастрофа, — зітхнула я, вказавши на розбиту вазу і зіпсовані квіти. А ще сліди води на пухнастому килимі біля ліжка. Вона якраз розтеклася так, що дісталася і до нього.

— Яка прикрість, ваша світлосте! — сплеснула руками дівчина. А от вдаваний винуватець проігнорував присутність ще однієї людини, а потім і зовсім задер догори лапу і з істинно королівською величчю почав вилизувати собі під хвостом.

Ми зі служницею трохи помилувалися котом, бо занадто медитативне було в кота заняття, а потім розсміялися, заворушилися. І вона з поклоном попросила дозволу приступити до роботи.

— Приберете потім, коли я поїду на роботу, — розпорядилася я.

— А нову доставку приймете? — спантеличила мене вона. Я, звісно, кивнула, а коли коробку занесли, вже з азартом почала її відкривати.

Цього разу квіти були ніжно-жовтими. Пелюстки крихітних бутонів здавалися майже прозорими. Я торкнулася губами квітів, на кілька секунд завмерла, уявляючи, як Гейс підходить зі спини й обіймає мене за плечі. Попри те, що це була всього лише моя уява, я відчула тепло. А потім взялася за картку.

«Чув, що жовті квіти дарують у випадку розлуки. Але це не так, мені вони нагадують ранковий сонячний промінь, який ковзає по твоєму плечу. Люблю, Гейс».

Уже за годину я виходила із дому, зібрана, готова до будь-якого зіткнення і без браслета. Я б ніколи не хотіла, щоб Гейс знав про мій обман. Але ще менше я хотіла, щоб через мою бездіяльність і страх він постраждав.