Розділ 24

Я вже мчала коридором, як у кабінеті за моєю спиною пролунав гуркіт. Майже тієї ж секунди простір навколо спалахнув. Мене засліпило, але я продовжувала мчати вперед, обтираючи плечима стіни. Бігти прямо, міцно заплющивши очі, не виходило.

Я врізалася у двері в кінці коридору руками і тільки тоді озирнулася. Навколо все було залито світлом. Я чула крики і сирену, будівля ніби прокинулася від сну — і тепер сховатися хоча б десь було майже неможливо.

З відчинених кабінетних дверей тягнуло димом, а самі двері трохи знесло, і тепер вони висіли на одній петлі. Я дуже сподівалася, що той, хто вдерся до кабінету, не вискочить тепер у коридор, а вистрибне з балкона. Тобто піде тією дорогою, якою прийшов. Але перевіряти це було б нерозумно. Я швидко торкнулася засувки на замку і вивалилася на сходи. Закривати двері акуратно немає тепер потреби, все одно жандарми вже знали, що в будівлі сторонній.

Але куди тепер?

Я в паніці смикнулася вниз, але тут же зрозуміла, що на першому поверсі мене явно зустрінуть. Тупіт наближався, у просвіт між поручнями я побачила, як промайнули голови і плечі. Вердомме! Чому так швидко?!

Вимогливе нявкання висмикнуло мене зі ступору. Так, давно мені не доводилося опинятися в таких ситуаціях. Манеер Лапка з'явився в коридорі на другому поверсі. І в мене залишалося зовсім мало часу, щоб проскочити туди і не бути поміченою. Я розбіглася і стрибнула через усі сходинки. Майже вдало. Щось хруснуло в лівій стопі, а моє тіло влетіло в стіну навпроти прольоту сходів.

Плювати!

Я закусила губу і штовхнула себе вперед.

Куди вів мене кіт, було незрозуміло, навколо до болю в очах сліпило світло. Магбати працювали понад норму. На другому поверсі теж чулися вигуки, зверху щось гуркотіло. 

Невже той магнер не сховався і бився проти охорони?

Невже жандарми так швидко зреагували? Чи серед них були магнери-бойовики? Зазвичай з такими талантами в слідчі не йшли, таких магнерів забирали до королівської варти та Інституції безпеки. Утім, зараз мені було байдуже, хто і де.

Я швидко звернула коридором другого поверху так, щоб мене не було видно зі сходів. А потім шкандибала тільки вперед і на повному ходу смикала ручки кабінетів, але двері були замкнені, а часу, щоб зупинитися і зламати замок, у мене не було. Кіт нервував, і мені потрібно було заспокоювати Лапку, а для цього тримати свої емоції під контролем, підтримувати свій внутрішній спокій. Нестерпно складно. Але якщо кіт злякається, то може завести мене не туди.

Лапка раптово зупинився і забродив колами.

Вердомме! Він загубився? Він не може знайти шлях?

Я насилу погасила напад паніки і швидко обшарила поглядом все, що було навколо. Поруч тільки закриті кабінети, стійка для довідок, кущ і п'ятачок для відвідувачів, які очікують, — дві товстезні лавки й хиткий стіл із бланками, а кроки й вигуки дедалі ближче...

Чоботи прогриміли повз мене.

Я лежала на боці під лавкою і щосили намагалася злитися зі стіною. Яскраве вертикальне світло робило тінь під лавкою майже непроникною, але вузькою. Мені потрібно було всього лише лежати, не рухаючись, і намагатися не чхнути. Надто сильно тут смерділо тютюном і очищувачем. Лапка залишився відволікати увагу на себе: просто розтягнувся на лавці, нервово смикаючи хвостом. І мені коштувало багатьох зусиль змусити кота не підскочити при появі жандармів.

— Кіт!..

— До харсу кота! На третій поверх, швидко, — кричав хтось із вищих чинів, очевидно, підганяючи жандармів. — Вартові вже на третьому і під вікнами, а ви все товчетесь!.. Яка ж ганьба!

Я вискочила з-під лавки, щойно Лапка мені махнув хвостом. Кіт швидкими стрибками помчав коридором, а я за ним, на ходу розстібнувши комір куртки й утикаючись носом у внутрішню кишеню. Там мали бути зірвані бутони троянд — запах значно кращий, ніж пил, підлога і сире дерево.

Але троянд не було.

Я на мить запнулася, сунула руку в кишеню й ґрунтовно там усе обмацала. Потім оглянула ще другу кишеню. Але я ж не могла переплутати! В одній освітлювач, у другій згорток із відмичками, а в третій — найменшій — були зірвані бутони. Невже випали?

Я подумки відважила собі ляпас. Ідіотка! Але кидатися назад і шукати квіти було б ще більшим ідіотством.

Лапка нявкнув уже зі сходів на перший поверх. Він був спокійний і впевнений у своєму виборі дороги. І я відкинула всі думки про зниклі квіти і кинулася за котом. А в підсумку застрягла в... це можна було назвати їдальнею, гардеробною або кімнатою відпочинку. Лапка вивів мене в коридори по інший бік будівлі і тепер трохи розгублено блукав по колу. Знову немає шляху?

Спочатку непроханий гість, потім троянди, а тепер і кіт не знав, куди нам далі прямувати? Вердомме!

Я різко видихнула і сповзла по стіні за шафою. У кімнаті взагалі було багато шаф, тут, вочевидь, переодягалися й обідали чергові жандарми. Зараз це місце виглядало, як після розбою — дверцята шаф відчинені, стільці перевернуті, на столі розлитий чай, на підлозі валялася формена куртка. У цю мить тут було порожньо, усі по тривозі підхопилися і покинули кімнату. Але скільки в мене тепер було часу, перш ніж хтось повернеться сюди за курткою чи ще чимось?