Розділ 16 

Було нескладно відстати від інших сестер-помічниць. Я просто зупинилася біля чоловіка, що йшов нам напереріз, і зробила вигляд, що він звернувся з якимось проханням до мене. Я ввічливо кивала, ніби відповідала йому, але насправді тихо запитувала у перехожого, де саме він був у момент вибуху і що бачив.

Природно, чоловік почав активно жестикулювати, повністю занурившись у свою розповідь. Мені залишалося тільки вислухати. Утім, зараз кожен другий готовий був говорити і ділитися переживаннями. Тож якщо інші сестри-помічниці і помітили мою відсутність, то навряд чи подумали, що я втекла від роботи.

Ще за кілька хвилин перехожий спокійно пішов далі своєю дорогою, а я звернула в парк і швидким кроком попрямувала до місця вибуху. Маскування було майже ідеальним, якби мене не окликали на кожному кроці. Але зосереджене обличчя і кошик із перев'язувальним матеріалом мали натякнути оточуючим, що я кудись дуже поспішаю. Так і вийшло.

Минуло близько двох годин з моменту вибуху. Але служби шпиталю і королівські вартові працювали дуже оперативно. Поранених уже рознесли по палатах, щоб надати допомогу, тіл загиблих також не було видно. Залишилися тільки сліди —  кров, грудки землі, тріски дерева та гілки, уламки каміння. Шкода, що не можна зазирнути всередину корпусу... Навіть сестру-помічницю за огорожу не пропустять. А ось зовні дивитися можна. Але як тепер зрозуміти, що сталося?

Я не хотіла поспішати, але доводилося. До того моменту, як виявлять мою відсутність у зелфорі, залишалося не так багато часу.

Замахи пов'язані, у цьому тепер сумніватися не доводилося. Навіть якби король не підтвердив, я й сама б це зрозуміла. Дивно було вважати, що це не підозріло, коли за неповні дві доби на одну людину посипалися такі нещастя — і аварія зелфора, і вибух магбатів у шпиталі. Я б ще зрозуміла, якби замість Гейса була дитина-магнер, яка абсолютно не вміє себе контролювати, яку свідомо налякали або вивели з себе...

Але Гейс не магнер. І жоден з обдарованих не був здатний без додаткової підтримки підірвати стіни такої товщини.

Сліди першого вибуху — нічого цікавого. Більша частина руйнувань залишилася всередині шпиталю. Зовнішня стіна пішла тріщинами, звісно вилетіли шибки, тому йти треба було акуратно, щоб не напоротися на уламки. Вони рідко, але де-не-де поблискували на землі.

Те, що я зараз розглядала, підтвердити слова короля або спростувати їх не могло. Одне було ясно, що навіть якщо підривник зірвався з гачка, зміг упізнати вплив менталіста і знищити себе, магнери з королівської варти все одно працювали сумлінно. Удар припав на ту частину головного корпусу, яка була ближче до переходу між корпусами, а не на зону відпочинку хворих, наприклад. Тому руйнувань і постраждалих було менше, ніж могло бути. Не зачеплені також виявилися величезні стрілчасті вікна у великому холі.

Я підійшла майже до самої стіни, зупинилася, схована кущами, і приклала руку до тріщин. Судячи з вищербин, товщина стіни була не меншою за дві мої долоні. А центр вибуху припав на висоті моєї голови. Вибуховий пристрій намагалися викинути? Чи людину, магнера, який сам був частково вибуховим пристроєм, штовхнули до стіни, щоб мінімізувати шкоду? На жаль, мені не переконатися в цьому самостійно.

Йти до корпусу Гейса було ризиковано, але я зважилася. Після такої можливості може й не бути.

Що ближче я підходила, то дивнішим було те, що мене майже не зачепило тим вибухом. Що я не зазнала жодних ускладнень, які було не під силу вилікувати лікарям-магнерам. Тепер от під ногами раз у раз траплялися великі камені. І вже не виходило просто йти і дивитися на всі боки. Щоб не забитися, доводилося поглядати і на землю перед собою.

Звісно, полювали не на Гейса. Навіщо такі руйнівні заходи і стільки зусиль, якщо усунути потрібно лишень звичайного міністра церемоній? Можливо, у зелфорі Гейс і не мав згоріти. Він потрапив до шпиталю, щоб король прийшов провідати родича... Але чи не занадто складно?

Я зупинилася, видершись на фрагмент стіни. Звідси в проломлену дірку чудово було видно нутрощі корпусу — залишки палат і коридору, уламки меблів, немов вишкрябана фарба зі стін. Жодних слідів гару чи вогню, тільки руйнування. Найімовірніше, використали неочищені магічні кристали з елементом повітря, саме такі могли посилити вибух повітряною хвилею і не спричинити загоряння. Я схилялася до того, що все-таки для вибуху взяли саме їх, бо хімічні сполуки давали більше гару і неприємного запаху. Вибух з їхньою допомогою міг бути більш спрямованим, але все одно був би бруднішим, інакше й не сказати.

Звісно, полювали на короля. Нехай і так дивно. І, найімовірніше, хтось мав повідомляти підривнику, коли король повернеться, щоб відвідати Гейса. Можливо, це працівник шпиталю, але не можна викреслювати й охоронців. Єгері та королівські вартові вважалися відданими воїнами Фрейзелії, але бувають такі пропозиції, від яких складно відмовитися. Чи мені не знати.

Якщо припустити зраду, то стає зрозуміло, чому медичне обладнання перевіряли і як узагалі пронесли таку кількість неочищених кристалів до шпиталю. Але магічні пристрої складно створити будь-кому, тут потрібен професіонал, до того ж стихії в кристалах потрібно було врівноважувати до певної миті, щоб не підірватися самому. Та й зробити так, щоб кристали вивільнили енергію, як заплановано... так, без магнера тут не обійшлося.

Я повільно пройшла трохи далі окружною доріжкою і ще раз придивилася до руїн. У цього вибуху було кілька хвиль, що коливалися: перша сильна й різка, ще кілька дрібніших, але тривалих, і під кінець ще одна хвиля, теж сильна, але спрямована інакше. Я сама все відчула на собі. Сила, яка мала вивільнитися одним поривом, пішла частинами.