Розділ 14 

Я знову сиділа перед королем і слухала те, що його величність бажав мені сказати. Запитання ставити було марно, і я мала бути вдячною, що мені взагалі щось пояснюють. Король сам дав зрозуміти, що вважає мене сім'єю, за що мені і надали таку честь — аудієнцію.

Я могла тільки слухати, заперечувати було необачно і нерозумно, марна трата часу. Через власну безпорадність я злилася, а ще хвилювалася, що наступного моменту не витримаю і накинуся на короля з кулаками. Тож мої руки щосили стискали поділ сукні — простої, форменої, такі носили сестри-помічниці, мені її дали замість розірваного одягу. Я витримала і замість криків рівним тоном сказала:

— Мені потрібно бути поруч із Гейсом.

— Не потрібно, — вкотре відмовив мені король. — Повір, Ніколетте, я можу подбати про нього.

— Я вже бачила, як ви подбали, — не можна було грубити королю, але я не втрималася. 

Вердомме! Це ж неспроста, так? Тепер я була майже повністю впевнена, що замахи так чи інакше пов'язані з королем. Невже невідомі зловмисники планували виманити його до ліжка пораненого родича? Цілком імовірно. Але якщо король здогадався про те, що відбувається, то як він смів втручати Гейса у свої ігри?

— Вони підірвали порожній корпус, у нас усе було під контролем, — спокійно відповів король.

— Вибухів було два!

— Ти напрочуд уважна, — хмикнув він. — Так, другий вибух був, але втрати встигли мінімізувати. Найімовірніше, підривник був магнером, можливо, слабким менталістом. Він занадто швидко зрозумів, що я впливаю на нього і його розкрито. Але навіть так, жертв набагато менше, ніж могло бути. Троє.

— Це були три життя, чиїсь рідні та близькі!..

— Їхнім родинам нададуть компенсацію, — хитнув головою мій співрозмовник, а я як ніколи хотіла подивитись у його очі: чи була там хоч крапля жалю? Навряд чи. Король продовжив: — Зрозумій, Ніколетте, краще вони, ніж королівська кров.

— І поранені...

— Саме для цього існують шпиталі, — усміхнувся король. — Невже варто було залишити Гейса у вашому домі, щоб разом із ним підірвали не тільки тебе, а й вашу прислугу, а можливо, і частину сусідніх будинків?

Я розуміла, до чого він веде, так само як і те, що життя Гейса для мене дорожче за інші, але все ж таки повністю погоджуватися з такою логікою не хотілося. Замість того щоб пояснити все і відвезти Гейса за межі столиці, король вирішив ловити злочинців на живця. Жахливо.

— Ніколетте, просто заспокойся і дай мені робити свою роботу на благо Фрейзелії, — він говорив так, ніби нічого не сталося жахливого. — Я був готовий до такого розвитку подій. П'ять років після війни, запрошення на королівський прийом делегацій із сусідніх країн, делегації з Наора. Така подія не може пройти безкровно.

— Ви знали, що так буде... А Гейс, він знав? — неприємно кольнуло десь біля серця. Я не помітила жодної зміни в поведінці чоловіка, він не хвилювався, хіба що трохи переймався майбутнім прийомом — надто багато треба було підготувати.

— Не було точних даних, куди буде завдано удару. Загони були готові відреагувати на будь-яку подію, наприклад, таку, як трапилася сьогодні, але замах на Гейса... — голос короля став серйознішим, я відчула чужу напругу, мабуть, нелегко визнавати, що не все було під контролем.

— Ви не думали, що візьмуться за нього?

— Цей варіант був найменш імовірний. Запевняю тебе, Ніколетте, винних знайдуть, безкарним не залишиться ніхто, — опанував себе король. І за його словами я бачила образ, як саме шукатимуть. Король точно не відмовиться взяти участь у полюванні. — Але з приводу сьогоднішнього замаху Гейс був попереджений.

— Коли я вчора пішла?

— Так, коли ти вчора пішла. Також ми обговорили, де він переховуватиметься на час розслідування.

— Я можу залишитися з ним! — наполягла я. Школу можна тимчасово закрити, все одно частина учениць збиралися покинути пансіон заради прийому в королівському палаці.

— Ні, — відмовив мені король. — Я збираюся оголосити Гейса загиблим. Тому твоє зникнення виглядатиме дуже підозріло. Ти залишишся в місті та вдаватимеш вдову.

— Гаразд. Тоді я можу зараз побачити Гейса? Просто одне побачення перед розлукою? — попросила я. Сподіватися на щось було марно, його величність усе вже вирішив за всіх. Що ж, він мав право. Але не спробувати я не могла.

— Я згоден, — після довгого мовчання погодився король. — Його ще не перевезли з шпиталю, тож у тебе є час попрощатися. А потім ти сядеш у зелфор і під охороною повернешся додому. Вартові супроводжуватимуть тебе наступні дні. Так краще для всіх. Гейс згоден зі мною.

— Я зрозуміла, — я ледь чутно відповіла. Почувалася безпорадною, але що я могла зробити?

— Йди за вартовими, тебе проведуть. Вибач, але наодинці не залишать, мій наказ.

— Ви що думаєте, я смерті бажаю власному чоловікові?! — я схопилася на ноги і майже впритул підійшла до короля. Мій погляд метнувся вгору, але я так і не наважилася подивитися йому в очі. На цьому мій запал вичерпався.

— Я маю враховувати всі можливості, занадто багато поставлено на кін, Ніколетте. Я обіцяв Гейсу, що не торкатимусь тебе, не буду читати, — і тут король схопив мене за волосся, змушуючи закинути голову. Так різко, що я ледь встигла заплющити очі. Але стояти, нічого не бачачи, було ще жахливіше. Зараз я тремтіла від відчуття, що король був так близько, що майже торкався своїми губами моєї скроні. — І я вірний своєму слову. Тому ти не залишишся з Гейсом наодинці. Або не побачиш його й зовсім. Ти зрозуміла мене, дівчинко?