Розділ 10

— Вирушайте додому, мефрау Ванделір, — порадив мені полковник. — Мені буде спокійніше, якщо ви зараз сядете в зелфор і поїдете. Ваш чоловік мені не пробачить такої неуваги. Адже він відправив вас відпочивати, так?

— Ви маєте рацію, — зітхнула я. Ухилятися від правди не було потреби, все одно мені тут більше нічого не добитися. Можливо, ще раз пройтися навколо? І були ж очевидці? Ось тільки всіх уже встигли розпитати і відпустити. Усе розказане ляже на стіл до секретаря полковника, а потім перекочує до сейфу Аллебласа. Я уявляла собі, що подібні папери обов'язково зберігатимуться в сейфі.

— Інакше й бути не могло, — усміхнувся мені полковник. — Усім відомо, що його світлість дуже піклується про свою дружину і щовечора швидше поспішає назад додому. Навіть до мене доходять такі чутки, хоча я, як ви розумієте, не відвідую палац часто.

— Невже так сильно поспішає? — я нахилила голову, щоб хоч трохи приховати ту посмішку, яка миттєво розквітла в мене на губах.

Іноді мені здавалося, що я надто сильно кохаю Гейса, тому не бачу в ньому жодних неприємних якостей. Ну хіба що звичку перетягувати на себе ковдру. Попри те, що наша теперішня настільки величезна, що в неї могли загорнутися четверо, я однаково інколи прокидалася від прохолоди й була змушена повзти в бік чоловіка, щоб зігрітися. Хоча, може, в цьому і був його хитрий план?

Звичайно, іноді він повертався похмурий і не товариський пізно ввечері, а то й зовсім уночі. Іноді пропускав наші домовленості. Іноді злився, не на мене, але на якісь робочі обставини. Здебільшого на чиюсь нерозторопність. Але всьому було логічне пояснення. І було нерозумно влаштовувати Гейсу скандал, коли його затримав з якогось питання сам король. Тому якщо чоловікові хотілося дивитися в темряву, мовчати і потягувати бренді, я не заважала. Влаштовувалася поруч, намагалася надати підтримку без слів.

Та й я часом зривалася. Навалювалися шкільні проблеми, в улюбленій булочці зовсім не було крему, а посильний плутав пункт призначення і віз мої податкові звіти в зовсім інший кінець столиці. Я поверталася додому і замикалася в кімнаті, могла огризнутися через двері, просила залишити мене в спокої, а то й зовсім зривалася, ридала і молотила кулаками Гейса по грудях.

Але ми справлялися. Тому що бути поруч означало набагато більше, ніж бути порізно.

— Вас провести? Чи викликати зелфор? — поцікавився полковник. Він теж усміхався, але ледь помітно, щоб не образити мене. Усе-таки чужі стосунки це не те, над чим можна жартувати чи сміятися.

— Не варто, — я зупинила його жестом. — Я приїхала на особистому, і водій чекає на мене. Обіцяю, не буду зупинятися і заважати вашим людям виконувати свою роботу.

— Вночі тут буде охорона, переносити згорілий зелфор краще при світлі дня. Інакше техніки мене спробують підсмажити за цю вільність, — усміхнувся полковник.

— Тоді успіхів у розслідуванні, — я злегка кивнула, прощаючись, і попрямувала до свого зелфора.

Йшла я повільно й обережно, раптом щось помічу, наприклад, якусь невідповідність. За щось же зачепився мій погляд. Звідкись було відчуття, що я щось упускаю. Але я бачила тільки площу, зелфор і сліди на дорозі. Усі інші знахідки належатимуть Слідчій інституції: чи то звіти техніків, чи то медекспертів, чи то діаграми магічної напруги, чи то моделювання вибуху.

Джеррі помітив мене здалеку й одразу ж відчинив дверцята зелфора.

— Як ви й сказали, не відходив ні на секунду, — квапливо повідомив він. Здається, йому було не по собі від картини вигорілого зелфора. Ще б пак, на місці того водія міг бути хто завгодно.

До речі, треба буде дізнатися ім'я нещасного і виплатити компенсацію його родині. Це, звісно, не замінить родича, але така допомога не буде зайвою. Водії зелфорів заробляли пристойно, але, звісно, не всі гроші Фрейзелії.

— Додому, Джеррі, — вказала я і відкинулася на спинку сидіння.

Цей день виявився таким коротким, одна новина зламала весь розпорядок. Ще вранці я знала, як усе буде: заняття з дівчатами, перевірка кореспонденції, обід, звіт секретаря та фінансиста про витрати й доходи школи, розмова з батьками, що хотіли влаштувати свою доньку до моєї школи, вечірній чай і від'їзд додому, а потім прогулянка з Гейсом. А що в підсумку?

— Ваша світлосте! Герцогине! Ваша світлосте! То що сталося? Як його світлість? По діалеру сказали... — оглушили мене з усіх боків, щойно я переступила поріг будинку.

Дуже вдало, що міський особняк герцогів де Ашем був оточений скромним, за мірками заміських маєтків звісно, садом і високим кованим парканом. Коли ми в'їжджали у відчинені розторопним сторожем ворота, я помітила біля під'їзної доріжки кілька зелфорів і ще більше дивних перехожих. Хоча чому дивних? На більшості з них були дуже характерні кепі. Такі носили працівники новинних кранців, які вишукували свіжі новини.

От тільки кинутися напереріз моєму зелфору або спробувати проникнути всередину огорожі ніхто не рвався. Біля воріт я так само побачила нові обличчя — новачки були в мундирах королівської варти. Відсьогодні особняк де Ашем охороняли люди короля.

А отже, аварія Гейса це не просто аварія, і справа набагато гірша, ніж я поки що могла уявити. Якщо вже сам король втручається.