Розділ 6 

Я сиділа на м'якому диванчику і щосили стискала браслет на руці. Метал артефакту не нагрівався від мого тіла, і ця прохолода зараз стала якорем, що не давав змоги мені бути занадто емоційною. І руки менше тряслися. Принаймні, я на це сподівалася. 

Процедури в палаті Гейса досі не закінчилися. З кожною хвилиною мені все більше здавалося, що лікарі не впоралися, а тепер просто побоювалися вийти й оголосити про результат.

Король сидів навпроти, через що виснажливе напруження ставало майже нестерпним. Дивно, що він узагалі з'явився. Ні, звісно, вони з Гейсом були родичам, але мій чоловік усього лише міністр церемоній — а це не настільки серйозна посада. Хоча, можливо, напередодні свята міністр церемоній ставав важливішою персоною...

Можливо, через це і відбувся замах? Ох, скоріше б Гейс прийшов до тями і можна було його розпитати.

Я зітхнула і заплющила очі. Ситуація відверто нервувала.

— Ніколетте, не хвилюйся, для Гейса зроблять усе можливе, щоб він якнайшвидше став на ноги, — його королівська величність говорив м'яко й проникливо, навіть із турботою.

Голос був ще однією обманкою для наївних дурнів будь-якої статі. Хотілося довіритися королю, уткнутися йому в плече, розридатися, дати волю своєму жаху. Усередині мене міцніла впевненість, що він не відштовхне, щиро поспівчуває і навіть опустить важку долоню мені на потилицю, прим'явши пасма волосся, які й так розпатлалися.

Але знання, що він — менталіст такої сили, що впливає на людей одним тільки поглядом, допомагало мені не піддаватися почуттям, які викликали його слова. Не можна дивитися йому в очі. Не можна піддаватися навіяному почуттю безпеки. Король — сам по собі пастка. Я насилу, але взяла під контроль тягу довіритися. А варто було мені замислитися не тільки над тоном, а й над словами, як фраза короля набула й інших відтінків сенсу.

— Звісно, до святкувань залишився всього лишень деценіум. Потрібно щоб Гейс був присутній у палаці, а не лежав у шпиталі, — замість сліз у мені заговорила злість. — Обов'язки понад усе.

— Ніколетте, не варто робити таких висновків, — тепер у голосі короля прорізалося ретельно відміряне невдоволення, а губи, вище за які я не піднімала погляду, стиснулися в одну пряму лінію. Він ніби вичитував нерозумне дитя. — Так, Гейс має бути присутній зважаючи на його посаду...

— Міністр церемоній? Ваша величносте, невже ніхто більше не може замінити мого чоловіка на цій посаді? Немає гідних манеерів або мефрау, здатних вибрати з восьми класичних наборів страв, які за звичаями подають на свята, лише один?

— Здається, в останню нашу зустріч я дав тобі дозвіл звертатися до мене на ім'я. Чому ти його ігноруєш? — настільки несподівано змінив тему король, що я замовкла.

Навіяна м'якість, яка обгорнула мене і закликала відкритися, зникла. Я знову почала тремтіти. Небесна діво, як же добре, що Денізе трохи послабила мою внутрішню напругу, інакше я б давно вже зірвалася і втратила свідомість. Хоча, можливо, то було б на краще — просто впала б у забуття...

Злість уже не на короля, а на себе спалахнула на мить і одразу ж вщухла, але зробила свою справу. Я викрила себе в слабкості. Мені ще Гейса підтримувати, я не мала права нервувати зараз через дрібниці. Так, король небезпечний, але не варто було так реагувати. Я міцно стиснула пальці в кулак і заспокоїлася.

— Ніколетте, дівчинко, — король знову мене здивував, у його голосі тепер відчувалася втома, може, навіть справжня. — Повір уже. Гейс для мене член сім'ї, рідня, і ризикувати його здоров'ям я не смію. Не після всіх моїх втрат...

Я стиснула губи, розуміючи, що заперечити мені нічого. І треба б висловити співчуття, усе-таки втрат у королівської сім'ї Фрезелії справді було багато. Навіть жорстокість правителя, що сидить навпроти мене, була зрозуміла: втратити за неповні три роки майже всіх близьких родичів — такого удару не здатен винести навіть найміцніший чоловік. Навіть король.

Сім років тому він був просто великим герцогом, фактично співправителем свого батька. Була жива його мати — королева Лідія, а на балах пурхала молодша сестра — принцеса Лауріна. Фрейзелія якраз зміцнювала добросусідські відносини з Ліхтайном, і Лауріна виходила заміж за принца сусідньої країни. Цей шлюб і договір про співпрацю з Ліхтайном мали дуже велике значення для країни, усе-таки десятий рік воєнного стану на кордонах із Наором позначався на економіці. Люди втомилися.

Лауріна загинула першою. Вона, вагітна первістком, разом із чоловіком їхала на відпочинок у літню резиденцію де Ланен. Від кортежу залишилися тільки уламки, були явні ознаки участі в різанині магнерів. 

Уся країна завмерла в жаху. Лауріну любили, її смерть відгукнулася болем у багатьох серцях. Але винних так і не знайшли. Навіть магнери-мисливці виявилися безсилими.

Тоді ще ніхто не знав, що смерть Лауріни лише початок. Що за наступний рік захворіє королева-мати і дуже швидко згасне. Що не витримає серце короля. Що покінчать із життям кілька придворних — впливових і вірних короні.

Шепотілися, що все, що відбувається, неспроста і не своєю смертю помер король, занадто схожа його смерть була на отруєння. Але не встигли лікарі, навіть лікарі-магнери можуть не встигнути. І великий герцог — абсолютний менталіст — не встиг. Король, теж магнер не зі слабких, помер.