Розділ 2

Дівчата ойкнули й побігли за шторку, що відокремлювала один край кімнати — там можна було перевдягнутися. Саме через це я і стала викладачем. Якби дівчата залишилися у звичних сукнях, ні про які фізичні вправи й мови б не йшло. А показатися в легкому костюмі, що обтягує тіло, тим паче у вузьких штанях, чужому чоловікові — це нечувано! 

Сама ж я ставилася до штанів простіше, до того ж була заміжньою мефрау, тож просто вдягнула поверх костюма накидку, підперезалася і відчинила двері.

— Що таке, манеере Баренте? — здивовано подивилася я на свого секретаря. Ніколи б не подумала, що цей худий молодий чоловік зміг би так бити у двері.

— Ваша світлосте, по діалеру викликають! Зі столичної Слідчої інституції! — задихаючись, немов після бігу, сказав він.

— Чого це раптом? — розгублено насупилася я, але поспішила за секретарем.

Навряд чи це помилка. Усе-таки по діалеру практично неможливо потрапити не за тією адресою. Навіть якщо той, хто набирає номер діалера, і натиснув не ту клавішу тризначного коду, то правильно моє ім'я він навряд чи тоді мав би назвати. Але ні, викликали саме мене — герцогиню Ніколетте Ванделір де Ашем.

Несподівано неприємне відчуття наближаючогося нещастя накрило мене з головою. У секретарську я майже вбігла і одразу ж схопилася за слухавку діалера.

— Добрий день, це Ніколетте Ванделір, з ким маю честь розмовляти? — швидко пробурмотіла я в трубку.

— Ваша світлосте, капітан-командант Расвельд вас турбує, мені необхідно повідомити вам, — чоловік трохи забарився, а потім продовжив: — Зелфор вашого чоловіка, його світлості герцога Ванделіра де Ашем, вибухнув сьогодні об одинадцятій двадцять ранку. Несправні магбати. Водій загинув одразу...

— А Гейс? Що з Гейсом?! — від слів капітана в мене в очах потемніло, а рука, що стискала трубку діалера, стала холодною та вологою.

— Поранення серйозні, але він вижив. Його світлість одразу ж відвезли до Королівського шпиталю, — рівним тоном продовжив чоловік.

— Я їду туди зараз же! — крикнула я в слухавку і, не слухаючи співчуттів, вимкнула діалер.

Усередині мене все кипіло і тремтіло. А серце калатало так сильно, що перед очима закрутилася кімната. Відчуття швидкої втрати стиснуло грудну клітку.

Небесна діво! Як таке може бути? Ще кілька годин тому Гейс був живий і здоровий, а тепер... Небесна діво, допоможи!

Бах! 

Під стелею яскраво спалахнуло, а наступної миті кімната поринула в напівтемряву. А денне світло в секретарську майже не потрапляло, бо надто густо розрослися під вікном  кущі жасмину.

— Харс! — взвизгнув секретар і покосився на миттю перегорілі дві освітлювальні трубки на стелі: зіпсовані магбати чорніли в гніздах. — Прошу вибачення, ваша світлосте, не очікував. Але ж в тому місяці міняли магбати, невже браковані?..

Різкий звук навпаки мав на мене позитивний вплив. В очах перестало двоїтися, повернулися слух і голос.

— Манеере Баренте, мені потрібно терміново виїхати. Викличте мій зелфор, — губи ворушилися, я говорила щось потрібне, але була вже далеко від секретарської — подумки я мчала до Королівського шпиталю. Мене ниткою тягнуло до Гейса.

— Так, ваша світлосте, — вклонився мені секретар. 

На його обличчі проступило здивування навпіл із зацікавленістю. Навіщо дзвонили зі Слідчої інституції? Що сказали? Розмова вочевидь була серйозною, якщо я мушу терміново покинути школу, та ще й виглядала так розгублено. Але секретар дорожив своїм місцем, тому нічим не натякнув про свій інтерес, навіть очі опустив.

Із секретарської я вилетіла широким кроком.

Вердомме! Гейс у шпиталі! Врятувався, але все одно поранений!

Але ж наш ранок сьогодні і справді міг стати останнім. Я гнала цю думку геть, але вона поверталася знову і знову.

Я ледь стримала себе, щоб не вибігти зі школи як є — у накидці та костюмі для фізичних вправ. Нині мені було начхати на статус, скоріше б побачити Гейса, переконатися, що він живий, вгамувати те моторошне тремтіння, яке било мене, але варто було зупинитися бодай на секунду. 

Якби була така магія, яка могла перенести мене до Гейса, я би витратила всі кошти на неї.

Але такої магії не існувало. І, на жаль, статусу було не плювати на мене. Хоча б мінімально я повинна дотримуватися пристойності. Все-таки де Ашем — не просто герцоги, а родичі короля. Не такі й далекі, як мені б того хотілося. Утім, і сам Гейс часто зітхав, що якби він був звичайним графом, як його батько і брат, то життя було б простіше. Але закони спадкування такі.

Після замахів на королівську сім'ю Гейс різко став одним із королівських спадкоємців. Слава Небесній діві, що всього лише п'ятим у черзі, і нехай береже вона рід де Ланен. Герцогинею бути не так і легко, а королевою тим паче!.. Ні, такої долі мені не потрібно!

Міняти костюм на пишну сукню часу не було, тим паче її без покоївки до пуття не вдягнути. Тож я майже миттєво вскочила в строгий і простий одяг директорки «Школи шляхетних мефрау». Так її назвав Гейс, і я щиро рада, що він два роки тому подав мені цю ідею.