Розділ 8.

Ілля

Весь тиждень я живу в цій тісній норі, їжджу на роботу і чекаю на Сашу, але вона не приїздить. Після того поцілунку ми досі не бачилися і я знаю, що в цьому повністю моя провина.  Вона не хоче нав'язуватися, а я не хочу продовжувати свою брехню. Не хочу, але підсвідомо чекаю, коли вона приїде… Поводжуся, як школяр. Я вперше в такій ідіотській ситуації і, як виплутатися з цієї безкінечної павутини брехні навіть не уявляю.

Намагаюся зосередитися на роботі весь вільний час проводячи за комп'ютером, але повністю викинути Сашу зі своїх думок не виходить.

Коли лунає сигнал домофону, я мов ошпарений закриваю макбук і лечу до дверей. Невже, вона наважилась? Натискаю на кнопку і чую зовсім незнайомий жіночий голос.

— Добрий вечір. Це Надя Виговська — власниця квартири, і мені немає де ночувати. Впустиш? — Запитує засмученим голосом і після секунди роздумів я впускаю її всередину.

— Е-ем, так, звісно, заходьте, — промовляю трохи розгублено, а сам уявлення не маю, що привело цю жінку сюди, ще й о такій пізній порі. Чорт, мабуть, треба сказати Саші. Вони ж, наче, подруги.

Відкриваю вхідні двері натикаючись на заплакане обличчя Надії. Туш попливла, очі червоні, але жінка намагається триматися.

— Привіт. Вибач, що потурбувала, просто день видався кепським. Ти Ілля, так? Саша багато про тебе розповідала.

— Справді? — Щиро дивуюся я спостерігаючи, як Надя стягує з себе верхній одяг і знімає туфлі на височенних підборах. Одразу згадую свою рятівницю і її натерті незручним взуттям ніжки. Все таки, я за нею шалено сумую. — Саша дуже хороша і вона мені так сильно допомогла. І вам, дякую, що дозволили пожити у цій…квартирі, — ледве стримався, щоб не назвати ці апартаменти обдертою норою.  За цей тиждень, здається, я навіть звик до нового життя. А ще, ця квартира наповнена спогадами про Сашу… 

Так, вистачить думок про неї…

— Будь ласка. І давай на ти, бо я ненавиджу коли мені викають. Гаразд? 

— Добре. Ти заплакана, — вирішую перемкнутися на проблеми жінки. А вона нічого така, симпатична, але якась дуже нещасна. — Тебе хтось образив? Може, допомога яка потрібна? Ну там, кривдника покарати, вислухати, чи зробити тобі чаю? Чужій людині завжди легше відкрити душу, то ж ти не соромся, — вирішую хоч якось її підбадьорити і вона, здається, навіть трохи всміхається. Проходить на кухню і дуже швидко погоджується на чай. Спочатку вона мовчить і якось боязко мене розглядає. Я роблю дві чашки чаю і ставлю тарілку із солодощами на стіл. Не знаю, як хто, але я заїдаю стрес солодким. Може, і їй треба заспокоїтися?

Через деякий час до неї хтось телефонує і судячи по короткій розмові — це і є винуватець трагедії. 

Далі, Надя не витримує і починає довгу слізну історію їхнього з Ярославом кохання. В мене мало очі на лоб не вилазять, коли я дізнаюся, що ця мила дівчина збиралася заміж за Камінського, якого я знаю вже багато років, адже він колись зустрічався з моєю сестрою. Звісно, я затято мовчу і боюся промовити зайве слово. Єдине, що мені стає зрозуміло — вона підозрює його в зраді. Знаєте з ким? З моєю сестрою! Тільки, судячи з подробиць, які Надя виливає на мою хвору голову, історія не така проста, як здається. Треба обмізкувати, а ще, було б добре вияснити все в Інни. Чує моє серце, що сестра встигла вляпатися в якесь лайно!

Яр нещодавно їздив у Дніпро для того, щоб заключити вигідну угоду з нашою компанією, якою тепер керує Інна. Звісно, вони спілкувалися з моєю сестрою, але я впевнений, що це було суто по роботі. Тільки, яким чином телефон Камінського опинився в моєї сестри, треба ще розібратися. Та й навіщо Інна вирішила так показово його повернути якраз на очах у Наді, теж невідомо. Щось там нечисто, але я дізнаюся правду.

— Те, що ти розповіла дійсно звучить дуже прикро, але не треба приймати поспішні висновки на емоціях. Краще зачекати декілька днів і все нормально проаналізувати. Якщо в цієї жінки і Ярослава дійсно щось було, тоді чому вона віддала йому телефон в той момент, коли ти була поруч? Невже вона не могла зробити це по-тихому, не привертаючи до себе уваги? Тобі не здається, що вона зробила це навмисно аби ти побачила? Звісно, я його не виправдовую, адже якби він від початку розповів тобі всю правду, все могло б скластися інакше. Я гадаю, вам треба час, щоб розібратися в собі і вирішити, що для вас найважливіше, — мені не хочеться, щоб їхні стосунки з Ярославом закінчилися отак по-дурному. Якщо він зробив їй пропозицію, значить налаштований рішуче, а зруйнувати все в одну мить буде нерозумно.

— Тобто, ти будеш не проти, якщо я декілька днів тут поживу? — Запитує шморгаючи носом і мені стає по-справжньому її шкода.

— Це ж твоя квартира, чому я маю бути проти? — Знизую плечима. Вигнати на вулицю наречену мого давнього друга? Він же мене потім з землею зрівняє.

— Ну не знаю, може ти захочеш запросити до себе дівчину, а тут я напросилася на ночівлю. Не хочу заважати твоєму особистому життю, — після цієї фрази мені хочеться розсміятися істеричним сміхом. З переїздом до столиці моє особисте життя взагалі полетіло під три чорти. А все через Сашу…

— Не хвилюйся. З дівчат до мене може навідатися лише Саша. Думаю, вона тебе зрозуміє і буде рада бачити, адже ви подруги, — і тут мене осяює геніальна думка, та й привід зателефонувати намальовується сам по собі.

Після нашої душевної розмови Надя займає вільну кімнату, а я набираю номер Саші.