Розділ 7.

Його теж до мене тягне… Кручу в голові ці слова, наче, мантру і сама ж боюся його зізнання. Я взагалі не знаю чи можна йому довіряти, адже його поява в клубі настільки мене шокувала і вибила з колії, що я ледве не накоїла дурниць. І, навіть те, що Ілля начебто мене врятував зовсім не рятує його ситуацію. Вчора мені було неприємно. Сьогодні просто болить голова, а його зізнання, поки що ніяк не допомагають. Навпаки. Я уявлення не маю, як реагувати. Щоки миттю спалахують рум'янцем, серце робить пришвидшений кульбіт, а легені взагалі, наче, плитою притискає. Моя реакція на цього Іллю зовсім непередбачувана і неконтрольована. 

Чорт! Він мені дуже подобається, але в той же час, я його зовсім не знаю і це не дає мені змоги зробити хоч якийсь крок в наших неіснуючих стосунках. Та й він не поспішає нічого робити…

Здається, його слова все ускладнили і тепер між нами запала довга мовчанка.

— Дякую, що прихистив. Я, мабуть, поїду додому, — промовляю, відкидаю з себе ковдру і різко встаю з дивану. Перед очима мерехтять чорні цятки, голову, наче, лещатами хтось стискає і, здається, я зараз просто гепнуся на підлогу. 

— Нікуди ти не поїдеш, — твердо відрубує Ілля затискаючи мене в своїх обіймах і хвацько рятуючи від ганебного падіння. — Тобто, я сам тебе відвезу, коли тобі стане краще, — робить невелике уточнення і наші погляди знову зустрічаються. Його темні очі дуже пильно мене розглядають, зацікавлено, заворожуюче, наче, вивчають. Серце знову шалено рветься на волю і мені до тремтіння в колінах хочеться його поцілувати. Це взагалі нормально? Що він зі мною робить?

— Звідки в тебе гроші? — Запитую повну маячню, але я повинна якось розвіяти цю магію між нами і мені вдається. Ілля одразу мене відпускає, опускає очі в підлогу і міцно стискає щелепи. Здається, запитання про гроші важко вдаряє по його психіці і я вже шкодую, що зачепила складну для нього тему. Але ж це нормально? Я хвилююся, що тут такого? 

— Аванс видали, — холодно відповідає, але на мене не дивиться. Я знову почуваюся кепсько, а ще, я йому не вірю. Він тиждень на роботі і вже отримав аванс? Не може такого бути, однак я лише киваю у відповідь. Нехай вважає, що я повірила.

— Я сама доберусь додому. Не хвилюйся, — знову роболю спробу піти, але хлопець не дозволяє. Легко кладе руки на плечі, знову затримує, а мене, наче, струмом пробиває від його дотику. Навіщо він це робить? Що намагається показати? Хоче, щоб я залишилась? Я йому не байдужа? 

— Сашо, я ж сказав, що сам тебе відвезу. Викличу таксі і поїдемо разом. Чи ти мене боїшся? — Знову його карі очі пронизують мене своєю темрявою і глибиною. Здається, що під його пильним поглядом я зовсім обеззброєна. Так дивиться, наче, читає мене, сканує і вже знає всі мої думки.

— Я не боюся, — відповідаю, але зрадливий голос тремтить. Тільки не від страху. Це почуття інше, сильніше і воно мене лякає. — Не хочу тебе обтяжувати, — дивлюся в карі очі і поволі тону.

Ілля ледь помітно всміхається і киває голово. Не знаю, що його так веселить, але погляд його стає трохи м'якшим, поблажливішим і теплішим. 

— Ти мене зовсім не обтяжуєш. До того ж, так сталося, що твій верхній одяг залишився в клубі і тобі немає, що одягнути, а в такому вигляді я тебе саму звідси не випущу, — погляд Іллі ковзає від обличчя до грудей спускаючись нижче, а я багрянію від сорому. Добре, що хоч плаття на місці залишилось, інакше я б не пережила такого казусу.

— І що мені тепер робити? — Це, мабуть, дивно, але я зовсім не хвилююся за одяг. Тепер мені цікаво, що скаже Ілля.

— Зараз ти зітреш з обличчя шпаклівку, вмиєшся і ми поїдемо купувати тобі пальто. Але перед цим, Сашо, тобі доведеться одягнути моє.

— Як це, купувати? Ні-ні-ні! Я проти. До того, ж в мене вдома є ще шуба і куртка. Навіщо? — Починаю тароторити без упину, але цей хлопець взагалі мене не чує.

— Можеш вважати, що я по-трохи віддаю тобі борг. Все чесно.

— Ілюш, ти мені нічого не винен, — відповідаю і сама не розумію, звідки взялося оце "Ілюш". Я раніше його так не називала! Піднімаю очі на Іллю і зустрічаюся з його вирами, які поволі затягуються непроглядною темрявою. Його пальці впиваються в мої плечі, а дихання обпікає шкіру. Здається, ще мить і наші губи зімкнуться у несамовитому поцілунку, але я знову даю задню. 

— Я в душ, — різко розриваю це божевілля і швидкими кроками прямую у ванну кімнату. 

Ми просто друзі, просто друзі… 

Ілля

Я ледве пережив цю кляту ніч, присягаюся. Спати з дівчиною, до якої не можна доторкнутися, цілковите пекло! Ні, я, звісно, міг собі дозволити все що завгодно, адже вона б все одно нічого не пам'ятала, але мені так не треба. Я хочу її собі, але не такою ціною… І, якщо до вчорашньої ночі я був готовий зігнати своє бажання з іншою, то зараз я хочу тільки її. Справжнє божевілля, одержимість, хвороба. Не знаю, як це назвати, але зі мною таке вперше. 

До скреготу зубів хочу їй у всьому зізнатися, сказати, що я зовсім не той за кого себе видаю, що в мене достатньо грошей не тільки на таксі, пальто, квартиру, але й все інше…от тільки не можу! Я впевнений, що після цієї правди вона мене зненавидить, тому тягну до останнього. Граю роль безхатька, брешу про аванс, аби лише вона ще трохи часу провела зі мною… Егоїстично? Так. Неправльно? Знаю. Як і про розплату за свою брехню… Здогадуюсь, що вона буде дорого мені коштувати, але вирішувати проблеми буду по мірі їх надходження.